Безсистемність... Про основні проблеми громадських ініціатив

Побутує думка, що Майдан створив в Україні повноцінне громадянське суспільство. На справді, все з точністю до навпаки. Це громадські активісти створили Майдан. Отже, громадянське суспільство в Україні існувало задовго до того. Але Майдан дозволив йому проявитись.

Як сьогодні розвиваються громадські організації? З якими труднощами у своєму розвитку зіштовхуються? В Україні сучасні ГО можна поділити на кілька категорій: професійні, припартійні, провладні, фіктивні, та неформальні ініціативи.

Професійні організації часто називають «грантожерами». Вони мають власні офіси, оргтехніку, штатних співробітників, отримують фінансування у вигляді безповоротної фінансової допомоги від міжнародних чи національних донорських структур. Вони досить професійно займаються суспільно-корисними справами, як то, проводять соціологічні або моніторингові дослідження, розробляють законопроекти і програми, проводять різноманітні навчання громадських активістів або державних службовців, захищають права громадян, чи якимось іншим чином розвивають демократію.

В Києві є ряд дуже поважних-професійних громадських організацій, які мають власне бачення реформ і намагаються їх лобіювати через органи влади. Це в них на сьогодні непогано виходить, якщо порівнювати з попередніми роками.

Організації з абсолютно різних середовищ об'єднались в Реанімаційному Пакеті Реформ, щоб разом розробити свої пропозиції реформування держави. По-суті, саме в це об'єднання мало трансформуватись Партнерство "Новий Громадянин". Так воно сьогодні і є. Із середовища НГ виникли РПР, Чесно, Владометр тощо.

Припартійні організації – ще одна велика група ГО. Вони бувають молодіжними, жіночими, екологічними чи якимись іншими. Призначення цих спільнот – гуртування партійного активу за інтересами або залучення нових партійців. Інколи припартійні організації позиціонують себе як незалежні, однак їхню заангажованість не важко вирахувати.

Припартійні організації не варто плутати з політичними, адже, по суті, всі громадські організації тією чи іншою мірою впливають на політику, а отже, є політичними.

Є і інша категорія ГО - "провладні". Вони створені чиновниками для імітації "думки громадськості". Такі організації заведені в різноманітні громадські ради і отримують державне фінансування. У більшості випадків вони не здійснюють жодної діяльності, або створюють видимість бурхливої роботи, а отримані кошти «розпилюють» зі своїми покровителями.

 

Ще однією їх функцією є публічна підтримка дій влади і створення видимості консультацій чиновників з «громадськістю». Як не дивно, вони і досі непогано себе почувають. 

Мертві організації – це ті сотні і тисячі назв, які можна прочитати в державних реєстрах. Колись вони створювались для однієї із вищенаведених цілей, але з тих чи інших причин припинили активну діяльність, залишивши по собі, у кращому разі, статут, свідоцтво і печатку…

Але найбільша категорія – це місцеві ініціативи. Вони виникають самі по собі і ніким не контролюються, однак так само миттєво можуть зникнути, бо зазвичай залежать від настрою конкретної людини-засновника. До державної реєстрації справи, зазвичай, взагалі не доходять, тож після їх «загибелі» не лишається навіть записів у жодному реєстрі.

Фінансування місцеві ініціативи знаходять на місцевому рівні за рахунок добровільних пожертв чи волонтерської допомоги. Вони діють лише тому, що їх керівникам це цікаво. Коли стає нецікаво - діяльність згортається.

Найбільша ж проблема українських ГО - це загалом проблема всієї держави. У нас не діють закони, і, відповідно, статути самих об'єднань. Вони у більшості випадків, вважаються формальністю, і звертаються до них лише тоді, коли треба розправитись із неугодним конкурентом "на булаву" або вигнати якогось неадеквата. Проблема стосується майже всіх ГО. Стосунки в середині будь-якої організації, як і загалом в державі, засновані не на законах і статутах, а на людських взаєминах. Особисті конфлікти стають причиною загибелі більшості українських ГО (в першу чергу місцевих ініціатив).

Друга проблема - безсистемність в роботі. У новостворених ініціатив немає стратегії діяльності, у місцевих грантових організацій діяльність коригується залежно від отриманого фінансування. Щоб активісти ефективно працювали, їхня діяльність повинна бути їх основною роботою і гідно оплачуватись. Але для місцевих ініціатив, які стали на шлях професіоналізації, забезпечити це досить складно.

Проблеми регіональних ініціатив - вони не є "професійними бюрократами", на відміну від відомих "грантожерів" з гарною грантовою історією. Однак у них є бажання щось робити. І для того, щоб вони щось робили - їм потрібне не так навчання, як практика. Отримані знання повинні бути обов'язково реалізовані. Моніторингова діяльність одних має продовжуватись адвокасі-кампаніями інших. У всьому має бути системність. Для того, щоб в регіонах можна було вести успішну проектну діяльність - необхідно максимально спростити проектні заявки, допомагати в розробці проектів та пов'язувати діяльність київських організацій з регіональними.

Третя проблема - наші ГО часто-густо просто підміняють собою державу, виконуючи її функції (прибирання парків, закупка військової техніки, воєнні дії, написання законопроектів...). Це, на справді, велика проблема, а не досягнення, як вважають самі активісти, адже ми не припиняємо платити державі величезні податки, і як вони використовуються - не зрозуміло. На Заході держава свої функції виконує, і в цьому наша велика відмінність.

Остання проблема є наслідком того, що громадські активісти йдуть у політику. Але вони, в більшості, обрали шлях меншого супротиву - пішли за списками олігархічних партій, замість створення власної політичної сили. В Раді вони будуть у меншості. Перемогти систему вони зможуть тільки в тому разі, якщо не втратять зв'язку з громадськими ініціативами. Інакше система змінить їх самих.

Адже в Україні немає політичних партій, які б виконували свої функції. Їх треба створити, або перетворити існуючі олігархічні угрупування в політичні партії. Семінарів і тренінгів у цьому напрямку абсолютно не достатньо. Необхідно зробити діяльність партій повністю відкритою для суспільства.

Тому головна задача, на яку має бути спрямована підтримка донорів - це розробка механізмів і подальша заміна неефективної державної системи ефективною, створеною самим громадянським суспільством.

Дмитро Сінченко, для Всеукраїнської щоденної газети "День"

Оставить комментарий

Комментарии: 0
аналітична платформа "YouControl"
аналітична платформа "YouControl"
сайт Асоціації Політичних Наук
сайт Асоціації Політичних Наук
сайт Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців"
сайт Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців"
Повний перелік матеріалів сайту шукайте за посиланням, клікнувши на банер
Повний перелік матеріалів сайту шукайте за посиланням, клікнувши на банер

Подобається сайт? Поділись посиланням із друзями у соцмережах!