Чому Кіровоград «не вставав»?

 Цієї весни опозиція проїхалась Україною із закликом «вставати». Опозиційний тріумвірат Батьківщини, Свободи та УДАРу відвідав Вінницю, Ужгород, Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Чернівці, Житомир, Київ, Луцьк, Рівне, Харків, Полтава, Черкаси, Чернігів, Суми.

 

Як видно з переліку, «повстання» чомусь виявилось дуже вибірковим. Опозиціонери повністю проігнорували Південь, Схід, і навіть частину Центральної України (Кіровоград і Хмельницький), що традиційно підтримувала опозиційні партії… До фінальної акції у Києві (18.05.2013) ця ситуація вже не зміниться.

 

Чим же викликана така вибірковість? Може, опозиціонери вважають, що «несвідомий електорат» не варто закликати до повстань і в чомусь переконувати? Чи, може, навпаки, області, до яких не завітали «повстанці», не потребують жодних закликів, і повстануть без жодних умовлянь? Щось не віриться…

 

На справді ж, причин може бути одразу декілька. По-перше, опозиція виявляє свою організаційну неспроможність. На прикладі Кіровограда ми можемо спостерігати за повністю деморалізованою опозицією:

 

  1. ВО «Батьківщина», на додачу до «зрадника кіровоградців» Валерія Кальченка (який у 2006 році відмовився від посади міського голови на користь депутатства у ВРУ), отримала аж 2-х «тушок-Табалових». Вона вже майже повністю втратила джерела фінансування і, внаслідок внутрішньопартійних конфліктів – людський ресурс. Партія не бере участі в масових заходах, адже може забезпечити участь у них виключно своїх штатних співробітників.
  2. ПП «УДАР Віталія Кличка», на додачу до постійних внутрішньопартійних конфліктів (там чи не щотижня когось виключають з партії або знімають з посад), отримала репутацію партії «кидал». Майже всі, хто працював на партію під час парламентських виборів 2012, в один голос заявляють про відсутність розрахунку з ними за жовтень (в окремих випадках мова йде і про всі інші місяці виборчої і передвиборчої кампанії). До фінансових зловживань додаються обґрунтовані звинувачення у зливі кампанії та діях на користь Партії регіонів. Партійну організацію лихорадить від постійних протестів колишніх співробітників і війни компроматів.
  3. ВО «Свобода», хоч і не має видимих внутрішніх проблем і скандалів, завдяки чому почувається найбільш впевненою у мобілізаційному плані і не припиняє своєї активності, але має ряд інших негараздів. Партія хоч і стала парламентською, але на місцевому рівні продовжує бути маргінальною. Вона єдина з поміж опозиції, хто може у будь-який момент вивести на вулицю від 30 до 50 своїх відданих прихильників. Однак на цьому її людський ресурс обмежується. Вона має відверто слабких місцевих очільників і не має стабільного фінансування.

Отже, кого зможе зібрати опозиційна трійка на свій мітинг у Кіровограді? 50-60 чоловік? Мабуть, замало…

 

Чи прийдуть звичайні люди поспілкуватись з опозиційними лідерами? Думаю, що так. Але не для того, щоб висловити їм свою підтримку, а щоб поставити незручні питання, або і взагалі роздерти на шматки… коротше, малоприємна перспектива.

 

По-друге, з переліку вже відвіданих міст видно, що опозиціонери підіймають виключно свій традиційний електорат (Харків став виключенням лише через розташування Качанівської колонії). І не лізуть у вотчину регіоналів. Ба більше – вони свідомо здають позиції (Кіровоградську і Хмельницьку області). Це може свідчити про існування певних домовленостей із владою.

 

І, на решті, по-третє - не зовсім зрозумілі самі мотиви і цілі цієї акції. Підготовка справжнього повстання? У це не вірять навіть самі «винуватці урочистостей». Мобілізація електорату? Вибори ще не скоро. Спроба злякати владу? У ПР до такого вже виробився імунітет. Спосіб «випустити пару»? Можливо, але вірять їм все менше, тому і ефективність механізму падає…

 

Опозиції (якби вона дійсно прагнула домогтися змін у державі) варто було бити на сполох, використати всі можливі засоби масової інформації, щоб виставити більшість в ролі заколотників, котрі наплювали на Конституцію. Переходити від звинувачень до дій. В багатьох українців залишились негативні асоціації зі словом Путч, на чому опозиція змогла б вигідно зіграти. Втім, ПР і КПУ знали про абсолютну неготовність своїх суперників до радикального перебігу подій, тому повели себе нахабно і відчуття безкарності остаточно розв'яже їм руки.

 

В опозиції лише два непродуктивних інструменти: грізний погляд і рішучі заяви. Рухатися далі вони бояться, певно є що втрачати, тому і переходять від радикальної риторики, до... радикальної риторики.  

 

Для мене міф про "Повстань, Україно!" остаточно розвіявся коли переляканий Сєня почав торочити про покарання власних же активістів за славнозвісні сніжки.

 

Але між злом і боягузами обирати не доводиться. Якщо ситуація із псевдо повстанням продовжуватиметься, для мене їх прапори будуть однаково ворожі з регіоналівськими.

 

Далі тягнути нікуди. Або з народом, або не заважайте.

 

Бездіяльність — зрада!

 

Дмитро Сінченко, для інтернет-видання "Українська Правда" 

 

 

Оставить комментарий

Комментарии: 0
аналітична платформа "YouControl"
аналітична платформа "YouControl"
сайт Асоціації Політичних Наук
сайт Асоціації Політичних Наук
сайт Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців"
сайт Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців"
Повний перелік матеріалів сайту шукайте за посиланням, клікнувши на банер
Повний перелік матеріалів сайту шукайте за посиланням, клікнувши на банер

Подобається сайт? Поділись посиланням із друзями у соцмережах!