Ідеальних законів не буває?

Нас знову і знову намагаються переконати в необхідності якнайшвидшого ухвалення закону "Про свободу мирних зібрань". Втім, є великі сумніви у тому, що ціль ухвалення такого закону справді висока...

 

Теза, винесена в заголовок, червоною ниткою прошила всі виступи ініціаторів проведення круглого столу "Визначення шляхів законодавчого захисту свободи мирних зібрань", що відбувся напочатку лютого в приміщенні уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

 

Аргументація зводилась до тез у дусі "всесвіт у небезпеці", і якнайшвидше ухвалення якого-небуть закону, що регулюватиме сферу застосування права на мирні зібрання, врятує українську демократію від загибелі. Інакше… інакше нам просто капець…

 

Одразу згадались слова Омара Хайяма "Краще голодувати, ніж що попало їсти, краще бути самому, ніж разом з ким попало". Тому теза "давайте як можна швидше ухвалювати неідеальний закон" мене насторожила, і змусила детально розібратись в проблемі.

  

За задумом ініціаторів зібрання, закон має вирішити наступні питання:

 

- обмежити підстави судам для заборони зібрань;

- дозволити спонтанні зібрання;

- дозволити контрзібрання;

- максимально розширити територію проведення мітингів;

- заборонити місцевим радам ухвалювати порядки проведення зібрань;

- скасувати адміністративну відповідальність організаторів.

 

Опоненти ж даної законодавчої ініціативи вважають, що все з точністю до навпаки. Закон, навіть у разі прийняття редакції, яку презентує Партнерство "За свободу мирних зібрань" і за яку ПР і КПУ не зобов'язані голосувати:

 

1) Створить масу нових зачіпок для обмеження чи заборони мирних зібрань, яких нема в 39 статті Конституції – час подачі повідомлення, форма заявки з додатками, місце проведення, обов'язки учасників і організаторів, тощо. І так легітимізує сваволю судів і ментів.

 

2) Нічого не покращить із зібраннями, які треба скликати швидко. Спонтанні зібрання – це дуже дрібна приманка, яка нічого не важить за нинішнього порядку подачі заявок – довільна форма, довільний час перед акцією тощо. Ваги це право набуває лише якщо навмисне ускладнити проведення звичайних зібрань.

 

3) Нічого не покращить з "контрзібраннями", бо вони й зараз дозволені, просто не вживається такий термін, їх розглядають як звичайні зібрання. Навпаки, "розводячи" учасників зібрань і контрзібрань менти за новим законом можуть "законно" відсунути неугідних громадня хоч за велику окружну дорогу. Без суду (!).

 

4) Звузить територію проведення мітингів. Зараз немає жодних обмежень, а законопроектом вони встановлюються.

 

І ще, до слова, де в статті 39 Конституції сказано про "місцеві порядки"?! Вони є поза законом сьогодні, і хоч 100 нових законів прийняти, так і залишаться поза законом.

 

Хто сказав, що буде скасовано адмінвідповідальність? Навпаки, зараз її не мають право застосовувати, а після встановлення законом порядку проведення мітингів – будуть.

 

Не буду заглиблюватись в історію питання, зокрема, нещодавнього виникнення даного Партнерства "За свободу мирних зібрань" і його стосунки зі Всеукраїнською ініціативою "За мирний протест!", що працює з 2011 року і вже має чимало здобутків, бажаючі самі зможуть це питання дослідити. Скажу про інше.

 

Найбільше мене зачепила теза про те, що ухвалення закону дозволить змінити ситуацію із судовими заборонами мітингів. Не можу зрозуміти, як можна ухваленням закону "Про мирні зібрання" змінити практику ухвалення судами неправосудних рішень?

 

Якщо суди не зважають на Конституцію, чому вони зважатимуть на закон? Це нагадує мені рецепт лікування головного болю через масаж мізинця лівої ноги. Зв'язок якийсь звісно є, але дуже сумнівний. Проблема судової практики – це проблема судової гілки влади загалом. А остання - проблема усієї системи.

 

Ухвалення якого б то не було закону не змінить наші суди! Вони все тлумачитимуть на свій розсуд, і повертатимуть закони "як дишло"...

 

Єдиний спосіб змінити цю практику – це здійснити кардинальну судову реформу. Але для наших "лобістів" це занадто непідйомна штука. Проштовхнути якийсь закон про мирні зібрання, який до всього ще й вигідний владі, – набагато простіше.

 

Тож, навіщо нам такий закон? Ухвалити, щоб ухвалити? Чи ухвалити, щоб отримати гроші на боротьбу з ухваленим? Деякі фонди вже сьогодні обіцяють відкрити грантові програми для проектів, пов’язаних із навчаннями для громадських активістів по застосуванню нового закону.

 

То може, справжня причина лобіювання цієї законодавчої ініціативи не така вже і висока, як от просування демократичних цінностей, а навпаки – доволі приземлена – фінансова? Тоді вона може занадто дорого обійтись для молодої української демократії…

 

Отже, чи можливе ухвалення ідеальних законів? Можливо все! Просто на неможливе треба трішки більше часу.

 

Дмитро Сінченко, для інтернет-видання "Українська Правда"

 

 

Оставить комментарий

Комментарии: 0
аналітична платформа "YouControl"
аналітична платформа "YouControl"
сайт Асоціації Політичних Наук
сайт Асоціації Політичних Наук
сайт Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців"
сайт Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців"
Повний перелік матеріалів сайту шукайте за посиланням, клікнувши на банер
Повний перелік матеріалів сайту шукайте за посиланням, клікнувши на банер

Подобається сайт? Поділись посиланням із друзями у соцмережах!