З чистого аркуша

День Конституції вже котрий рік поспіль виявився досить похмурним днем. Жодної святкової атмосфери. Відсутність сонця автоматично позначається на настрої. Дещо контрастними виглядають на цьому тлі строкаті різнобарвні білборди громадського руху "Український вибір". Контраст привертає увагу й викликає ряд питань...

 

З білбордів на нас дивиться обличчя одіозного політика, який уже встиг забутись. То це – таки громадський рух, чи все ж політичний?

 

Спершу я гадав, що це передвиборчий проект. Але, зайшовши на сайт, прочитав заяву, що вибори до ВР їх не цікавлять. Зізнаюсь, я навіть розчарувався – це ж скільки голосів вони могли би відтягнути в ПР! А потім насторожився.

 

Для чого вкладати мільйони гривень в інформаційну кампанію громадського руху? Звідки в новоствореного руху такий ресурс? Хто вкладає ці гроші?

 

Кому й чому це вигідно?

 

Єдиним відомим мені прикладом походу топ-політика в громадську діяльність досі був Олег Рибачук. Він став одним зі співзасновників Громадської кампанії "Новий Громадянин", згодом – обличчям Громадського руху "ЧЕСНО". Але про таку загальнонаціональну кампанію своїх ініціатив він і не мріяв. У чому ж різниця?

 

Варто придивитись до ідей, які декларує цей "український вибір", і одразу стає зрозумілим – Віктор Медведчук отримав грант на діяльність свого руху, однак не від західних донорів, як його колега Олег, а від північно-східного. Двомовність, федералізація, вступ до ЄЕП...

І – проведення референдумів.


Така правильна й життєво необхідна ідея народовладдя й відповідальності політиків була взята на озброєння "п'ятою колоною" заради реалізації своїх інтересів та знищення української державності. Адже досвід і схеми фальсифікації плебісциту пану Медведчуку давно відомі.

 

Якось в унісон ідеям цього руху співає й Адміністрація президента, яка збираєтьсязмінювати Конституцію на референдумі. Для цього створили т.зв. "Конституційну Асамблею", здійснивши підміну понять. Запросили туди авторитетних науковців та громадських діячів, використавши їх для легітимізації процесу. Спробували втягнути сюди й опозиційні партії – УДАР, Батьківщина, ФЗ – але ті вчасно зорієнтувались і не з'їли цієї наживки...

 

Тож зараз схема виглядає наступним чином.

 

1. Після парламентських виборів Конституційна Асамблея ухвалює проект нової Конституції, який їй спустить Адміністрація президента.

 

2. Громадськість, підбурювана рухом "Український вибір", вимагає від новообраної Ради ухвалення закону по референдуму.

 

3. "Добрий цар" Янукович, зважаючи на "запит громади", проголошує всеукраїнський референдум на схвалення нового проекту основного закону. Деякі члени бутафорної "Конституційної асамблеї" роблять демарш, заявляючи, що все нечесно – але це нічого не змінює, бо потяг уже рушив.

 

4. На організованому "референдумі" влада схвалює всі необхідні їй пропозиції й легітимізує їх у якийсь із напівлегітимних способів. Якщо вийде – через парламент, якщо ні – через Конституційний суд, або й взагалі – указом президента тощо.

 

5. А далі розвиток України йде за білоруським сценарієм...

 

Ідею збільшення ролі референдумів варто розглядати лише в зв'язці зі зростанням компетенції виборця, тобто з обмеженням виборчого права за інтелектуальним рівнем громадянина. Лише освічена й мисляча людина зможе ухвалювати обдумані й правильні рішення на різного рівня референдумах. Однак про це ніхто не говорить.

І ми плавно переходимо від олігархії до охлократії.

 

Чому 28 червня 2012 року знову зустріло нас дощовою погодою? Україна продовжує оплакувати загибель власної Конституції. Ця загибель була закономірною, однак не менш трагічною.

 

Пригадаймо, в 91-му році Україна не поспішала з ухваленням свого Основного закону, як прагматичні молодята не поспішають із народженням дітей. А пізніше зробити це ставало все важче...

 

Конституція була штучно зачатою президентом та ВР, народжувалась із застосуванням хірургічного втручання у важких муках. Одразу ж після народження їй почали робити операції – вносити поправки.

 

А у 2004 році зробили лоботомію – так звану конституційну реформу. Це призвело до значних розладів у її дитячому несформованому організмі, що, зрештою, у 2010-му стало причиною смертельного вироку Конституційного суду.

 

Під час виступу на засіданні Громадянської Асамблеї України пані Марина Ставнійчук, у відповідь на тезу про установчу владу, заявила: "Так ви хочете почати все із чистого аркушу? У нас уже 20 років існує держава, а ви хочете про це забути? Та нас увесь світ засміє!"

 

Так от: не засміє. А почне нарешті поважати.

 

Гучніше, ніж сьогодні, з нас сміятись просто неможливо.

 

Усе, що наші політики написали на аркуші української історії без помилок – це проголошення державної незалежності.

 

Це, напевне, єдине, що варто залишити.

 

Нову Конституцію повинна написати освічена й думаюча частина українського народу. Тобто – справжня українська еліта.

 

Із чистого аркуша!

 

Дмитро Сінченко, для інтернет-видання "Українська Правда"

 

 

Оставить комментарий

Комментарии: 0
аналітична платформа "YouControl"
аналітична платформа "YouControl"
сайт Асоціації Політичних Наук
сайт Асоціації Політичних Наук
сайт Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців"
сайт Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців"
Повний перелік матеріалів сайту шукайте за посиланням, клікнувши на банер
Повний перелік матеріалів сайту шукайте за посиланням, клікнувши на банер

Подобається сайт? Поділись посиланням із друзями у соцмережах!