Новітня партизанка

Наближається традиційно конфліктна в Україні дата – річниця утворення УПА. Кожного року нас чекає "дежавю". Щороку, починаючи з проголошення незалежності, за будь-якої влади 14 жовтня зустрічаються дві антагоністичні сили – націоналісти та комуністи.

 

І знову націоналісти жалітимуться на антиукраїнську владу, що не хоче визнавати українських героїв, комуністи – розповідатимуть про антинародну владу, яка дозволяє існування в Україні національно-свідомих громадян, а надрозумні політологи та експерти пафосно оповідатимуть про "поділ" України та про намагання влади відволікти увагу виборців від економічних негараздів вигаданими проблемами…

 

Але чому це повторюється щороку? Чому кожен грає свої конкретні ролі? Чому сценарій практично незмінний? Якщо ці проблеми не актуальні, чому ж ця технологія режиму спрацьовує з такою блискучою постійністю? Щось тут не те…

 

Система дійсно реалізує дуже ефективну технологію, яка дозволяє їй успішно існувати і паразитувати на тілі країни. Однак суть цієї технології не вміщається у вислові "розділяй і владарюй", який ми так часто чуємо з телеекранів. Більше того, цією думкою нас свідомо годують, щоб ми не заглиблювались у роздуми.

 

 

Націоналізм – це природний стан будь-якої здорової нації. Кожна зріла нація пишається історією своєї країни та шанує своїх героїв. І не виникає з цього приводу жодних дискусій.

Історія сприймається як аксіома, а дебати можливі лише на рівні науковців. Українці – це пост геноцидна і постколоніальна хвора нація. Але система навмисне її не лікує. Тому саме поняття націоналізму у нас має зовсім інше значення.

 

Український націоналіст, згідно наших "канонів", це обов’язково мученик та борець. Ще його називають "професійним патріотом". Він ненавидить москалів і комуністів, вважаючи їх причиною всіх негараздів. Він ходить на мітинги, виголошує полум’яні промови, очолює політичні партії, однак інших досягнень не має.

 

У політиці його цікавлять переважно питання культури, освіти, історії та міжнародної політики. Зрідка він може зачепити і інші питання, але чітко окреслити власну позицію в них не вміє.

 

Його боротьба відбувається заради самого процесу боротьби. Результат не має жодного значення. Вони не знають, що робити з перемогою, тому переважно програють.

 

Зрідка вони можуть випадково перемогти на виборах, очолити державу… але навіть на найвищих щаблях влади вони продовжують грати роль мучеників та борців. Їм постійно хтось (щось) заважає, і вони постійно жаліються.

 

Багато говорять, але мало роблять. Адже що робити вони не знають, тому вдруге перемога їм ніколи не дістається. З них збиткуються, насміхаються, але шкоди їм не роблять, адже вони гарно грають свою роль.

 

Їх завдання полягає в тому, щоб нейтралізувати національно-свідомий активний електорат, і спустити їхні протестні настрої "в трубу".

 

Відбувається це приблизно так. Людина бачить негаразди цієї держави і відчуває нестримне бажання їх вирішити. Вона йде до політичної організації, аби втілити свої ідеї в життя, але швидко розчаровується.

 

А далі варіантів декілька: або жити "як усі" – працювати і висловлювати свої політичні переконання за келихом пива, або займатись бізнесом, або тікати за кордон, або самому робити кар’єру "професійного патріота".

 

У будь-якому разі людина приймає правила гри, запропоновані системою.

 

По інший бік барикад, на противагу потенційним патріотам, знаходиться люмпен та "совки". Це переважно пенсіонери, пільговики, нацмени, алкоголіки, злочинці та безхатченки. Їх доповнюють так звані прагматики, а насправді – байдужі корисливі громадяни з посереднім коефіцієнтом інтелекту та фанатики – зазомбовані різними сектами.

 

Всіх їх об’єднує відсутність національної свідомості (української) та мислення державними категоріями. А грають на настроях цієї групи ліві політики, принаймні так вони себе іменують, та безідеологічні популісти.

 

Їхня риторика базується на ностальгії за СРСР, проросійськості, радянських ідеологічних міфах та патерналістських настроях.

 

Невибаглива публіка навіть не помічає відірваність своїх "лідерів" від пролетаріату і з року в рік демонструє їм свою підтримку. Навіть незважаючи на те, що їхнє життя аж ніяк не покращується. І чим гірше жити в Україні – тим краще "лівим".

 

На боці цієї "барикади" грає увесь режим – від силовиків до медійників, від офіційних профспілок до олігархів. Підтвердження цьому можна знайти і у тенденційному висвітленні боротьби з радянським пам’ятниками у мас-медіа, і у посиленій охороні комуністичних мітингів міліціянтами, і у джерелах фінансування цих політичних структур…

 

Однак сьогодні реалізувати технологію все важче. Кількість розчарованих збільшується, кількість прихильників політичних сил, відповідно, зменшується. Народ переходить до підпільної війни із режимом. Умовно"підпільників" можна поділити на три категорії:

 

Економічні партизани. До них варто віднести тих, хто бере участь у формуванні "тіньової економіки" і не ділиться із "системою". Тобто не платить (або недоплачує) хабарів, відкатів та ухиляється від усіх офіційних державних поборів (ліцензій, платежів, соціальних фондів, податків та зборів).

 

Це підприємці, які знайшли ефективні способи "оптимізації податків", це мешканці багатоповерхівок, що використовують "дірки" законодавства та різноманітні технічні прилади аби не платити комунальних платежів, це "умільці", які самі собі друкують всі необхідні довідки та інші документи. Це, врешті решт, "зайці", які не платять за проїзд у громадському транспорті.

 

Політичні партизани. Справжня політика і справжня опозиція вже давно не відбувається в рамках політичних партій. Активні та ініціативні люди знайшли інші шляхи самореалізації і активно ними користуються. Часом спільно з якимись політиками, часом зовсім без них. Але вони вже не сидять, склавши руки, а діють.

 

Це громадські активісти, що постійно щось вимагають, пропонують і протестують, правозахисники, що рятують жертв режиму і допомагають боротись на "юридичному фронті", блоґери та незалежні журналісти, які проводять свої власні розслідування і поширюють об’єктивну і правдиву інформацію.

 

Це інтелектуали, що формують моделі майбутньої нової системи, та й ті ж таки "кухонні протестанти", які або в родинному колі, або за келихом пива з друзями, або з філіжанкою кави чи чаю аналізують ситуацію в державі, висловлюють свої політичні переконання і поширюють протестні настрої…

 

Підпільники-інсайдери. Інколи (дуже рідко, але і таке буває) у механізмі системи трапляються такі собі "білі ворони" – патологічно чесні особи, які не беруть хабарів, не зловживають своїм службовим становищем і загалом не зраджують своїм стійким принципам, натомість професійно виконуючи службові обов’язки.

 

Частіше ж трапляються ті, що з тих чи інших причин співчувають "політичним" і в міру власних можливостей намагаються їм допомогти. І перші, і другі потенційно деструктивні для режиму.

 

Цю війну, на перший погляд, не помітно. "Партизани" діють розрізнено та безсистемно. Вони на інтуїтивному рівні відчувають потребу робити свою справу, однак стратегії досягнення своєї мети не мають. Та і сама мета залишається розмитою і неусвідомленою. Тому суспільні процеси відбуваються стихійно.

 

Синергія ж можлива лише у випадку появи загальновизнаної спільної ідеї – бачення нової України.

 

Ініціатива – це ворог системи. Але скоординовані системні дії – це її смерть і одночасно народження того, про що всі підсвідомо мріють.

 

У 1991 році було проголошено державну незалежність України. Однак цього замало. Має відбутись наступний етап державотворення – відновлення народовладдя. Ми маємо створити модель державної влади на засадах відкритості та відповідальності.

 

До справи!

 

Дмитро Сінченко, для інтернет-видання "Українська Правда"

 

 

Оставить комментарий

Комментарии: 0
аналітична платформа "YouControl"
аналітична платформа "YouControl"
сайт Асоціації Політичних Наук
сайт Асоціації Політичних Наук
сайт Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців"
сайт Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців"
Повний перелік матеріалів сайту шукайте за посиланням, клікнувши на банер
Повний перелік матеріалів сайту шукайте за посиланням, клікнувши на банер

Подобається сайт? Поділись посиланням із друзями у соцмережах!