Джинсова свобода

Колись джинси були символом вільного життя в Новому Світі. Адже до Америки приїжджали переважно ті, хто шукав свободи. Час минав, змінювались символи. Змінювалось і їхнє значення.

 

І сьогодні поняття "джинси" не дуже гармонічно поєднується з поняттям "свобода".

Точніше – "свобода слова".

 

Відомі всеукраїнські видання, коли вже й грішать "джинсою", то намагаються її принаймні ретельно замаскувати.

 

На провінційному ж рівні вона зустрічається в "голому" вигляді.

 

Воно й не дивно. Тих, хто розуміє що таке стандарти професії журналіста й намагається їх дотримуватись, рано чи пізно забирає до себе столиця. А ті, що залишаються, не мають суттєвої мотивації напружуватись та викладатись заради невибагливої місцевої аудиторії.

 

 

Мізерна зарплата, дефіцит інформаційних приводів, непрофесійність та упередженість керівництва, низький інтелектуальний і культурний рівень цільової аудиторії, тиск і цензура з боку власника ЗМІ – це те, із чим доводиться щодня стикатись кореспонденту регіональних мас-медіа.

 

От і маємо, що всі головні новини – про те, хто кого зарізав, побив, задавив, утопив, застрелив, з'їв… та й то. Новини займають небагато місця. Більшу частину друкованих площ ЗМІ віддають під оголошення та рекламні матеріали.

 

Якщо вам заманеться знайти бодай якийсь аналітичний матеріал – його краще шукати хіба що у відомих всеукраїнських виданнях.

 

Тож як виборцям дізнатися правду про місцеву владу?!..


Те, що видається в місцевих газетах – у більшості випадків –матеріал замовний.

 

Замовником може бути як приватна особа, так і політична сила. Плата за його розміщення ніде не фіксується. Розрахунки відбуваються готівкою. Сам матеріал подається як журналістський. Відповідно, ніхто ніде не позначає його як рекламу.

 

Існує нерозривний зв'язок між власником ЗМІ й так званою "редакційною політикою". Остання, звісно, зводиться лише до одного питання: "Кого можна критикувати?"


Такими собі "священними коровами" неформально оголошуються власники, його друзі та ті, кого боїться керівництво. Якщо власник чи редактор не належать до числа радикальної опозиції, то до "білого" списку вносяться й представники "діючої влади".

 

Не тому, що вони йому подобаються, а так – "про всяк випадок".

 

Часто-густо необережні писаки на власній шкурі відчувають цей "всяк випадок", коли в результаті виконання своїх професійних обов'язків вони, у кращому разі, можуть залишитись без роботи, потрапити до лікарні, у гіршому – на той світ.

 

Про державні та муніципальні мас-медіа годі й говорити.

 

Вони вже давно носять почесне звання "Засобів масової дезінформації". Адже не інформують суспільство про діяльність влади, а роблять відверту пропаганду її діяльності. Тому й не користуються особливим попитом.

 

Ті ж журналісти, які працюють в опозиційних ЗМІ, свідомо або несвідомо гіперболізують будь-які прорахунки діючої влади, прагнучи загострити суспільно-політичну напругу. Це також їхній хліб.

 

Єдиним виключенням із цього правила можна вважати "соціальну журналістику" – тобто записи в інтернет-блогах. Але думка блогера може бути достатньо суб'єктивною. Більше того, українське законодавство не визнає інтернет-сайти засобами масової інформації.

Тож, чи можуть мешканці міста дізнатись правду про діяльність своєї влади?

 

Можуть.

 

Але, на жаль, не завдяки, а, швидше, усупереч діям мас-медіа власного регіону.

 

Дмитро Сінченко, спеціально для інтернет-видання "Українська Правда"

 

Оставить комментарий

Комментарии: 0
аналітична платформа "YouControl"
аналітична платформа "YouControl"
сайт Асоціації Політичних Наук
сайт Асоціації Політичних Наук
сайт Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців"
сайт Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців"
Повний перелік матеріалів сайту шукайте за посиланням, клікнувши на банер
Повний перелік матеріалів сайту шукайте за посиланням, клікнувши на банер

Подобається сайт? Поділись посиланням із друзями у соцмережах!