Згадки про мене у Всеукраїнських та міжнародних мас-медіа за 2009-2014 рр.

Стан і перспективи громадянського суспільства

5 грудня, 2014 - 14:35

Відгук на матеріал Дмитра СІНЧЕНКА «Безсистемність» («День», №216 від 18 листопада 2014 року)

Нарешті з’явилася більш-менш об’єктивна стаття спеціаліста про стан громадянського суспільства в Україні. Газета «День» за 18 листопада цього року подала точку зору про основні проблеми громадських ініціатив під промовистим заголовком «Безсистемність». Автор статті, політолог Дмитро Сінченко, констатує — у країні нема ні структурованого громадянського суспільства на основі мережі громадських організацій, ні справжніх політичних партій. Є натомість набір різних за джерелами фінансування організацій та політичних проектів.

З таким висновком важко не погодитися, адже надії на Майдан щодо утворення системи громадських структур, які контролюватимуть владу і впливатимуть на її формування, не справдилися. Підтвердженням цього стали дострокові вибори президента України та Верховної ради України, які пройшли за старими заяложеними правилами часів Кучми — Януковича.

Формування громадянського суспільства є справою не тільки ініціативних громадян, а насамперед влади, як свідчить досвід західних демократій. Там це був тривалий еволюційний процес. У нас же часу на розкачку вже давно нема, та й ворог до цього не спонукає. Першим сигналом  від влади у напрямку заохочення громадських ініціатив стало б утворення відповідних структур в Адміністрації Президента України та при Кабінеті Міністрів України, які б системно переймалися проблематикою громадянського суспільства. За президентства В. Януковича подібні підрозділи були, проте вони провалили  роботу, що також у підсумку не посприяло залагодженню  непримиренного конфлікту на Євромайдані.

За умови якщо й оновлена Верховна Рада України перейматиметься послідовно законодавчим підкріпленням процесу структуризаціїї громадянського суспільства, то результат не забариться. Адже запит на це сформовано і є в наявності критична кількість первинних структур інститутів громадянського суспільства, щоб процес набув ланцюгового й незворотного характеру.

Микола ШКУРКО, голова Асоціації «Об’єднання підприємств Ніжинщини»
Рубрика: 
Газета: 

"Національні дебати" на Першому Національному: думки експертів.

20 травня 2014, 18:36

Протягом двох останніх тижнів глядачі Першого Національного побачили в ефірі шість випусків проекту "Національні дебати", в яких кандидати у Президенти України відповідали на запитання модераторів Інни Москвіної та Зураба Аласанії, а також гостей у студії. На телевізійному майданчику залишилося зустрітися лише трьом кандидатам. 

Що думають про новий проект Першого відомі українські журналісти, громадські діячі, експерти? Пропонуємо вам їхні враження від "Національних дебатів".

Тарас Шевченко, медіа-юрист, директор Інституту медіа-права: 

"Національні дебати" – це програма, в якій НТКУ намагається донести до виборців інформацію про всіх кандидатів, які балотуються на виборах. З погляду закону це не є агітація, адже ніхто не ставить за мету спонукати голосувати за того чи іншого кандидата. Навпаки, головне – продемонструвати всіх, показати, хто є хто, дати можливість поставити запитання, дати можливість відповіді на це запитання. В демократичному суспільстві саме через телебачення максимально доноситься інформація до виборців про тих кандидатів, щодо яких треба зробити свідомий і поінформований вибір. У "Національних дебатах" було повністю дотримано і рівність можливостей, і рівність умов. Особливістю цих дебатів є те, що всі без винятку кандидати отримують однакові рамки ефірного часу, і в однаковій послідовності їм ставлять однакові питання". 

Любов Акуленко, керівник європейських програм ГО "Центр UA", експерт з питань євроінтеграції: 

"Якщо Україна обирає шлях європейської інтеграції, хоче бути європейською демократичною країною, звичайно, ці дебати потрібні. Тому що проблема України полягає в тому, що в нас популістська політика – немає нормальної аргументованої фахової дискусії. Ці дебати повинні відбуватися, вони мають бути на зразок американських дебатів, коли кандидати оперують конкретними цифрами, і фактично йде змагання за краще бачення країни. Я дуже щаслива, що в Україні в нас це починається, адже вже час політикам звикати до європейських демократичних традицій. За 20 років вже треба навчитися відповідати на гострі запитання, бути відвертими, виконувати свої обіцянки і робити практичні кроки,  а не просто говорити". 

Віталій Гайдукевич, журналіст, телеведучий: 

"Україна зараз тільки починає усвідомлювати, що політика – це не ярмарок прізвищ, а ярмарок ідей і механізмів. Відповідно президентські дебати мають бути конкуренцією тез і конкуренцією конкретних пропозицій. Те, що у нас не вийде до кінця зробити зараз, має бути зроблено потім. Але початок доволі гідний. І надалі ми маємо зрозуміти, що весь політичний діалог має базуватися не на принципі "сам-дурень", а на принципі конкуренції механізмів для вирішення проблем. І саме "Національні дебати" є гідним початком такої політичної культури".

Ігор Попов, президент аналітичного центру "Політика": 

"Формат дебатів дуже вдалий в тому, що кандидати можуть говорити про якісь змістовні речі. Тобто це не перепалки, не перехід на особистості, не дискусії про "хто більше вкрав", на які часто перетворюються зустрічі кандидатів. У "Національних дебатах" їх просто змушують говорити про конкретні запитання, про те, що вони хочуть і можуть зробити в нашій країні. Що стосується хронометражу, то ми бачимо, що не всі політики справляються. Однак якщо людина хоче бути Президентом, то вона повинна і за 90 секунд озвучити бачення тієї чи іншої проблеми".

Дмитро Сінченко, керівник Всеукраїнської ініціативи "Рух державотворців":

"Я загалом прихильник того, щоб не було ніякої політичної агітації, щоб кандидат не до емоцій закликав, не до емоцій хотів достукатись, а саме до прагматичних речей, щоб кандидат вів змістовну розмову, щоб виборець обирав програми, а не особистість. "Національні дебати" дають можливість це зробити. Єдине що мене хвилює – в цьому форматі дебатів не передбачено змагання між самими кандидатами, тому тут неможливо визначити переможця. В той же час я розумію чому – самі кандидати в нашій країні "не доросли" до дебатів сам на сам. За минулі ефіри я побачив, що кандидати дуже часто навіть не орієнтуються у власних програмах, і формат "Національних дебатів" дає можливість це виявити".

Нагадаємо, проект "Національні дебати" Перший Національний підготував спільно з МГО "Інтерньюз-Україна", "Hromadske.tv", фундацією "Суспільність" та ГО "Центр UA" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".

Перекраивая карту Российской Федерации: раздел России после Третьей мировой войны?

Будущее России или будущее многих «Россий», множества ослабленных и разделённых государств, каким его видит Вашингтон и его союзники по НАТО, – это демографический спад, деиндустриализация, бедность, отсутствие каких-либо оборонительных возможностей и эксплуатация природных ресурсов её внутренних регионов.

 

Redrawing-the-Map-of-the-Russian-Federation-Partitioning-Russia-After-World-War-III

 

Место России в планах Империи хаоса

 

Развала Советского Союза было Вашингтону и НАТО мало. Конечная цель США заключается в недопущении появления в Европе и Евразии каких-либо альтернатив евроатлантической интеграции. Вот почему разрушение России – одна из их стратегических задач.

 

Цели Вашингтона были рабочими и преследовались во время боевых действий в Чечне. Они также усматривались в кризисе, разразившемся с Евромайданом на Украине. По сути, первый шаг по разрыву Украины и России был катализатором распада всего СССР и прекращения любых попыток его реорганизации.

 

Польско-американский интеллектуал Збигнев Бжезинский, бывший советником по национальной безопасности у президента США Джима Картера, фактически отстаивал идею разрушения России путём её постепенной дезинтеграции и децентрализации. Он сформулировал условие о том, что «в большей степени децентрализованная, Россия была бы не столь восприимчива к призывам объединиться в империю». Иначе говоря, если США разделят Россию, Москва не сможет составить конкуренцию Вашингтону. В указанном контексте он утверждает следующее: «России, устроенной по принципу свободной конфедерации, в которую вошли бы Европейская часть России, Сибирская республика и Дальневосточная республика, было бы легче развивать более тесные экономические связи с Европой, с новыми государствами Центральной Азии и с Востоком, что тем самым ускорило бы развитие самой России».

 

Эти идеи не ограничиваются лишь кабинетами некоторых оторванных от жизни учёных или отдельными фабриками мысли. У них есть поддержка правительств и даже подготовленные сторонники. Ниже приводится рассуждения одного из них.

 

Американские государственные СМИ прогнозируют балканизацию России

 

8 сентября 2014 года Дмитрий Синченко опубликовал статью о разделе России «В ожидании Третьей мировой войны. Как изменится мир». Синченко участвовал в Евромайдане, а его организация, Всеукраїнська ініціатива «Рух Державотворців», в числе прочих внешнеполитических целей выступает в поддержку этнического национализма, территориальной экспансии Украины за счёт большинства граничащих с нею стран, придание нового импульса проамериканской Организации за демократию и экономическое развитие – ГУАМ (Грузия, Украина, Азербайджан и Молдова), вступление в НАТО и переход в наступление с целью нанесения поражения России. Заметим, что включение слова «демократия» в название ГУАМ не должно никого вводить в заблуждение – ГУАМ, как доказывает включение в него Республики Азербайджан, имеет отношение не к демократии, а к уравновешиванию России в Содружестве Независимых Государств (СНГ).

 

Статья Синченко начинается рассказом об истории появления выражения «ось зла», использовавшегося Соединёнными Штатами для очернения своих врагов. В ней говорится о том, как Джордж У. Буш мл. придумал эту фразу в 2002 году, объединив вместе Ирак, Иран и Северную Корею, как Джон Болтон расширил «ось зла», присоединив к ней Кубу, Ливию и Сирию, как Кондолиза Райс включила Беларусь, Зимбабве и Мьянму (Бирму), а затем в конце Синченко предлагает, чтобы к списку в качестве главной в мире страны-изгоя была добавлена Россия. Он даже доказывает, что Кремль причастен ко всем конфликтам на Балканах, Кавказе, Ближнем Востоке, в Северной Африке, на Украине и в Юго-Восточной Азии. Далее он обвиняет Россию в том, что она вынашивает планы завоевания прибалтийских государств, Кавказа, Молдовы, Финляндии, Польши и, что даже ещё абсурднее, – двух своих близких военно-политических союзников, Беларуси и Казахстана. Судя по названию статьи, он утверждает даже то, что Москва целенаправленно добивается третьей мировой войны.

 

Это чтиво не распространяется в союзных США корпоративных сетях, но оно выходит непосредственно в СМИ, принадлежащих американскому государству. Данный прогноз был опубликован украинской службой «Радио „Свободная Европа“/Радио „Свобода“», которое представляет собой инструмент американской пропаганды в Европе и на Ближнем Востоке, помогающий свергать правительства.

 

Ужасает то, что в статье делается попытка придать вероятному сценарию новой мировой войны благопристойный вид. Отвратительным образом, не беря в расчёт применение ядерного оружия и ОМП, которое начнётся на Украине и в мире, статья рисует заведомо ложную, но уютную картину мира, исправленного большой глобальной войной. Радио «Свобода» и автор, в сущности, говорят украинскому народу «война пойдёт вам на пользу», и что после войны с Россией наступит какой-то утопический рай.

 

Статья также очень хорошо укладывается в контуры прогноза Бжезинского в отношении России, Украины и евразийского материка. Она предсказывает раздел России, при этом Украина представляет собой часть расширившегося Европейского Союза, в который входят Грузия, Армения, Азербайджан, Беларусь, Израиль, Ливан и североамериканская зависимая территория Дании Гренландия. Кроме того, под его контролем конфедерация государств на Кавказе и в Средиземном море – последней мог бы быть Средиземноморский союз, который охватывал бы Турцию, Сирию, Египет, Ливию, Тунис, Алжир, Марокко и находящуюся под марокканской оккупацией Сахарскую Арабскую Демократическую Республику, или Западную Сахару. Украина представлена в качестве составной части Евросоюза. В этой связи, Украина, судя по всему, располагается в союзном США франко-немецко-польско-украинском коридоре и на оси Париж-Берлин-Варшава-Киев, за создание которой ратовал в 1997 году Бжезинский и которую Вашингтон использовал бы для того, чтобы бросить вызов РФ и её союзникам в СНГ.

 

Перекраивая Евразию: вашингтонские карты раздела России

 

Как говорится в статье Радио «Свобода», любое биполярное соперничество между Москвой и Вашингтоном закончится после Третьей мировой войны разделом Российской Федерации. Явно противореча самой себе, она утверждает, что истинно многополярный мир будет только тогда, когда Россия будет уничтожена, но при этом даёт понять, что США будут самой главной мировой державой, даже если Вашингтон и Европейский Союз будут ослаблены по итогам предсказанной крупной войны с русскими.

 

Map-of-a-Divided-Russia-by-RFE-RL-MDN1

 

Статья сопровождается двумя картами, на которых в общем виде представлено перекроенное евразийское пространство и очертания мира после разрушения России. При этом, ни автор, ни две его карты не признают территориальных изменений на Крымском полуострове и изображают его частью Украины, а не РФ. Вот какие изменения были внесены в географию России, с запада на восток:

 

• Российская область Калининград будет аннексирована Литвой, Польшей или Германией. В любом случае она войдёт в состав укрупнённого Европейского Союза.

 

• Восточная Карелия (русская Карелия) и являющаяся в настоящее время субъектом федерации Республика Карелия в составе Северо-Западного федерального округа, вместе с городом федерального значения Санкт-Петербургом, Ленинградской областью, Новгородской областью, двумя северными третями Псковской области и Мурманской областью, отделена от России с образованием профинской страны. Эта территория может быть вообще поглощена Финляндией, что повлечёт создание Великой Финляндии. Хотя Архангельская область в этой статье указана как часть этой вычлененной территории, на карте она в неё не входит (наверно из-за допущенной в карте ошибки).

 

• Южные районы Псковской области (Себежский, Пустошкинский, Невельский и Усвятский) из состава Северо-Западного федерального округа и самые западные районы Смоленской области (Демидовский, Деснегорский, Духовщинский, Кардымовский, Хиславичский, Краснинский, Монастырщинский, Починковский, Рославльский, Руднянский, Шумячский, Смоленский, Велижский, Ярцевский и Ершичский), а также города Смоленск и Рославль, из состава Центрального федерального округа присоединены к Беларуси. Дорогобужский, Холм-Жирковский, Сафоновский, Угранский и Ельнинский районы Смоленской области, по-видимому, будут в дальнейшем выделены на карте в качестве новой границы между Беларусью и планируемой к урезанию Россией.

 

• Северо-Кавказский федеральный округ России, состоящий из Республики Дагестан, Республики Ингушетия, Кабардино-Балкарской Республики, Карачаево-Черкесской Республики, Республики Северная Осетия – Алания, Ставропольского края и Чечни, отделён от России в виде Кавказской конфедерации, находящейся под влиянием Европейского Союза.

 

• Южный федеральный округ России, образованный из Республики Адыгея, Астраханской области, Волгоградской области, Республики Калмыкия, Краснодарского края и Ростовской области, полностью аннексирован Украиной. Это приводит к возникновению общей границы между Украиной и Казахстаном и отрезает Россию от богатого энергоресурсами Каспийского моря, а также прямого южного выхода на Иран.

 

• Украина также аннексирует Белгородскую, Брянскую, Курскую и Воронежскую области из состава наиболее населённого федерального округа и региона – Центрального федерального округа.

 

• От России оторвана Сибирь и российский Дальний Восток, а именно Сибирский федеральный округ и Дальневосточный федеральный округ.

 

• Текст гласит, что вся территория Сибири и бо́льшая часть территории российского Дальнего Востока, состоящего из Республики Алтай, Алтайского края, Амурской области, Республики Бурятия, Чукотки, Еврейской автономной области, Иркутской области, Камчатского края, Кемеровской области, Хабаровского края, Республики Хакасия, Красноярского края, Магаданской области, Новосибирской области, Омской области, Приморского края, Республики Саха, Томской области, Республики Тыва и Забайкальского края, либо превратится в несколько независимых государств под китайским доминированием, либо наряду с Монголией, станет новыми территориями Китайской Народной Республики. На карте Сибирь, бо́льшая часть российского Дальнего Востока, а также Монголия однозначно изображены китайской территорией. Исключением является Сахалинская область.

 

• Россия теряет остров Сахалин (Сахарин и Карафуто по-японски) и Курильские острова, которые образуют Сахалинскую область. Острова эти присоединяются к Японии.

 

На своей собственной веб-странице Синченко разместил свою статью с Радио «Свобода» на несколько дней раньше, 2 сентября 2014 года. Там же присутствуют те же карты, которые приписываются Радио «Свобода». Однако на личной страничке Синченко есть ещё одна достойная упоминания картинка – это картинка, на которой из России как из большого блюда весело отрезают себе куски для употребления в пищу все граничащие с ней страны.

 

Dmytro-Sinchenkos-Blog-MDN

 

Составление карты Нового мирового порядка: мир после Третьей мировой?

 

Вторая карта – карта планеты после Третьей мировой войны, разделённой на несколько наднациональных государств. Единственное исключение – Япония. Вторую карту и её наднациональные государства можно описать следующим образом:

 

• Как уже было сказано, Европейский Союз расширился и контролирует свои окраины на Кавказе, в Юго-Западной Азии и Северной Африке. Это реализация Средиземноморского диалога НАТО и Партнёрства во имя мира на политическом и военном уровнях, а также Восточного партнёрства и Евро-средиземноморского партнёрства (Средиземноморский союз) на политическом и экономическом уровнях.

 

• Соединённые Штаты образуют северо-американское наднациональное образование, которое включает Канаду, Мексику, Гватемалу, Белиз, Сальвадор, Гондурас, Никарагуа, Коста-Рику, Панаму, Колумбию, Венесуэлу, Эквадор, Гвианы (Гайана, Суринам и Французская Гвиана) и все страны Карибского бассейна.

 

• Все страны, не поглощённые США в Южной Америке, образуют свою собственную организацию в виде уменьшенной Южной Америки, в которой будет главенствовать Бразилия.

 

• Своего рода блок стран Юго-Западной Азии или наднациональная структура будет образована из Афганистана, Пакистана, Ирана, Ирака, Иордании, Саудовской Аравии, Кувейта, Бахрейна, Катара, ОАЭ, Омана и Йемена.

 

• На индийском субконтиненте Южной Азии будет сформировано некое наднациональное образование, состоящее из Индии, Шри-Ланки (Цейлона), Непала, Бутана, Бангладеш, Мьянмы (Бирмы) и Таиланда.

 

• Наднациональное образование будет в Австралии и Океании, и в него войдут Филиппины, Малайзия, Сингапур, Бруней, Индонезия, Восточный Тимор, Папуа — Новая Гвинея, Новая Зеландия и острова Тихого океана. Оно будет включать Австралию, и главную роль в нём будет играть Канберра.

 

• За исключением Северной Африки, которая будет находиться под контролем Европейского Союза, остальная Африка объединится при ведущей роли Южной Африки.

 

• Восточноазиатское наднациональное образование включит в себя Российскую Федерацию, Индокитай, Китай, Корейский полуостров, Монголию и постсоветскую Центральную Азию. В этом образовании господствующее положение будут занимать китайцы, а управляться оно будет из Пекина.

 

The-World-After-WWIII-According-to-RFE-MDN

 

Хотя от статьи Радио «Свободная Европа» и двух послевоенных карт можно отмахнуться как от далёких от жизни представлений, необходимо задать несколько важных вопросов. Во-первых, где автор нахватался этих идей? Были ли они транслированы через какие-то семинары, проведённые при косвенной поддержке США и ЕС? Во-вторых, что питает принадлежащие автору образы политического ландшафта после Третьей мировой войны?

 

По сути, автор приспособился под схему раздела России по Бжезинскому. В текст и карты вошли даже районы Северной Африки, Ближнего Востока и Кавказа, которые Евросоюз рассматривает для себя как второстепенную периферию или прокладку. Эти области даже закрашены светло-голубым в отличие от синего, использованного для обозначения ЕС.

 

Даже если отвлечься от Радио «Свободная Европа», никто не должен терять из виду тот факт, что Япония по-прежнему претендует на Сахалинскую область, а США, ЕС, Турция и Саудовская Аравия поддерживают сепаратистские движения в Южном и Северо-Кавказском федеральных округах РФ.

 

Украинство

 

Статья Радио «Свобода» излучает признаки украинства, на котором стоит ненадолго остановиться.

 

Нации конструируются, потому что все они представляют собой динамические общности, которые, тем или иным образом, сконструированы и удерживаются вместе коллективом индивидов, образующих общества. В этом смысле их можно назвать воображаемыми сообществами.

 

На постсоветском пространстве и Ближнем Востоке разыгрываются махинации, имеющие целью деконструкцию и реконструкцию наций и групп. На социологическом или антропологическом жаргоне это можно называть манипуляцией трайбализмом, а на политическом – доигрыванием до конца Большой игры. В указанном контексте, на протяжении более чем ста лет украинство на Украине было особо благосклонным к антиправительственным элементам и антироссийским националистическим настроениям – впервые при австрийцах и немцах, позднее через поляков и британцев, а теперь при США и НАТО.

 

Украинство – это идеология, добивающаяся материализации в среде украинского народа и внедрения в неё нового коллективного воображения или ложной исторической памяти, в которой они всегда были нацией и народом, отделённым от русского народа, как в этническом, так и в гражданском смысле. Украинство – это политический проект, стремящийся к отрицанию исторического единства восточных славян, географических корней и исторического фона, который стоит за различиями между украинцами и русскими. Другими словами, украинство пытается избавиться от контекста и забыть процесс, который привёл к различиям между украинцами и русскими.

 

***

 

Россия всегда восставала из пепла. Свидетельство тому – история. Россия будет стоять, что бы ни случилось. Всякий раз, когда многоликий народ России выступает вместе под одним знаменем за свою родину, он разбивает империи. Он пережил катастрофические войны, вторжения и своих врагов. Карты и границы могут меняться, но Россия останется.

Источник перевод для MixedNews — josser

 



Источник: mixednews.ru.

Redrawing the Map of the Russian Federation: Partitioning Russia After World War III?

The end goal of the US and NATO is to divide (balkanize) and pacify (finlandize) the world’s biggest country, the Russian Federation, and to even establish a blanket of perpetual disorder (somalization) over its vast territory or, at a minimum, over a portion of Russia and the post-Soviet space, similarly to what is being done to the Middle East and North Africa.

The future Russia or the many future Russias, a plurality of weakened and divided states, that Washington and its NATO allies see is/are demographically in decline, de-industrialized, poor, without any defensive capabilities, and hinterlands that will exploited for their resources.

The Plans of the Empire of Chaos for Russia

Breaking the Soviet Union has not been enough for Washington and NATO. The ultimate goal of the US is to prevent any alternatives from emerging in Europe and Eurasia to Euro-Atlantic integration. This is why the destruction of Russia is one of its strategic objectives.

Washington’s goals were alive and at work during the fighting in Chechnya. They were also seen in the crisis that erupted with EuroMaidan in Ukraine. In fact, the first step of the divorce between Ukraine and Russia was a catalyst for the dissolution of the entire Soviet Union and any attempts at reorganizing it.

The Polish-American intellectual Zbigniew Brzezinski, who was US President Jimmy Carter’s national security advisor and an architect behind the Soviet invasion of Afghanistan, has actually advocated for the destruction of Russia through gradual disintegration and devolution. He has stipulated that «a more decentralized Russia would be less susceptible to imperial mobilization». [1] In other words, if the US divides Russia up, Moscow would not be able to challenge Washington. In this context, he states the following: «A loosely confederated Russia—composed of a European Russia, a Siberian Republic, and a Far Eastern Republic—would find it easier to cultivate closer economic regulations with Europe, with the new states of Central Asia, and with [East Asia], which would thereby accelerate Russia’s own development». [2]

These views are not merely constrained to some academic’s ivory tower or to detached think-tanks. They have the backing of governments and have even cultivated adherents. One reflection of them is below.

US State-Owned Media Forecasts the Balkanization of Russia

Dmytro Sinchenko published an article on September 8, 2014 about dividing Russia. His article is titled «Waiting for World War III: How the World Will Change». [3] Sinchenko was involved in EuroMaidan and his organization, the Ukrainian Initiative «Statesmen Movement» (Всеукраїнської ініціативи «Рух державотворців»), advocates for an ethnic nationalism, the territorial expansion of Ukraine at the expense of most the bordering countries, reinvigorating the pro-US Georgia-Ukraine-Azerbaijan-Moldova (GUAM) Organization for Democracy and Economic Development, joining NATO, and launching an offensive to defeat Russia as part of its foreign policy goals. [4] As a note, the inclusion of the word democracy in GUAM should not fool anyone; GUAM, as the inclusion of the Republic of Azerbaijan proves, has nothing to do with democracy, but with counter-balancing Russia in the Commonwealth of Independent States (CIS).

Sinchenko’s article starts by talking about the history of the «Axis of Evil» phrase that the US has used to vilify its enemies. It talks about how George W. Bush Jr. coined the phrase in 2002 by grouping Iraq, Iran, and North Korea together, how John Bolton expanded the Axis of Evil to include Cuba, Libya, and Syria, how Condoleezza Rice included Belarus, Zimbabwe, and Myanmar (Burma), and then finally he proposes that Russia be added to the list as the world’s main pariah state. He even argues that the Kremlin is involved in all the conflicts in the Balkans, Caucasus, Middle East, North Africa, Ukraine, and Southeast Asia. He goes on to accuse Russia of planning to invade the Baltic States, the Caucasus, Moldova, Finland, Poland, and, even more ridiculously, two of its own close military and political allies, Belarus and Kazakhstan. As the article’s title implies, he even claims that Moscow is intentionally pushing for a third world war.

This fiction is not something that has been reported in the US-aligned corporate networks, but is something that has been published directly by US government-owned media. The forecast was published by the Ukrainian service of Radio Free Europe/Radio Liberty, which has been a US propaganda tool in Europe and the Middle East that has helped topple governments.

Chillingly, the article tries to sanitize the possibilities of a new world war. Disgustingly ignoring the use of nuclear weapons and the massive destruction that would erupt for Ukraine and the world, the article misleadingly paints a cozy image of a world that will be corrected by a major global war. Radio Free Europe/Radio Liberty and the author are essentially saying that «war is good for you» to the Ukrainian people and that some type of utopian paradise will emerge after a war with Russia.

The article also fits very nicely into the contours of Brzezinski’s forecast for Russia, Ukraine, and the Eurasian landmass. It forecasts the division of Russia whereas Ukraine is a part of an expanded European Union, which includes Georgia, Armenia, the Republic of Azerbaijan, Belarus, Israel, Lebanon, and Denmark’s North American dependency of Greenland, and also controls a confederation of states in the Caucasus and the Mediterranean Sea—the latter could be the Union for the Mediterranean, which would encompass Turkey, Syria, Egypt, Libya, Tunisia, Algeria, Morocco, and the Moroccan-occupied Sahrawi Arab Democratic Republic or Western Sahara. Ukraine is presented as an integral component of the European Union. In this regard, Ukraine appears to be situated in a US-aligned Franco-German-Polish-Ukrainian corridor and Paris-Berlin-Warsaw-Kiev axis that Brzezinski advocated for creating in 1997, which Washington would use to challenge the Russian Federation and its allies in the CIS. [5]

Redrawing Eurasia: Washington’s Maps of a Divided Russia

With the division of the Russian Federation, Radio Free Europe’s/Radio Liberty’s article claims that any bipolar rivalry between Moscow and Washington would end after World War III. In a stark contradiction, it claims that only when Russia is destroyed will there be a genuine multipolar world, but also implies that the US will be the most dominant global power even though Washington and the European Union will be weakened from the anticipated major war with the Russians.

 

Accompanying the article are also two maps that outline the redrawn Eurasian space and the shape of the world after the destruction of Russia. Moreover, neither the author nor his two maps recognize the boundary change in the Crimean Peninsula and depict it as a part of Ukraine and not the Russian Federation. From west to east, the following changes are made to Russia’s geography:

• The Russian oblast of Kaliningrad will be annexed by Lithuania, Poland, or Germany. One way or another it will become a part of an enlarged European Union.

• East Karelia (Russian Karelia) and what is currently the federal subject of the Republic of Karelia inside Russia’s Northwestern Federal District, along with the Federal City of St. Petersburg, Leningrad Oblast, Novgorod Oblast, the northern two-thirds of Pskov Oblast, and Murmansk Oblast are split from Russia to form a Finnish-aligned country. This area could even be absorbed by Finland to create a Greater Finland. Although the oblast of Archangel (Arkhangelsk) is listed as a part of this partitioned area in the article, it is not included in the map (probably due to a mistake in the map).

• The southern administrative districts of Sebezhsky, Pustoshkinsky, Nevelsky, and Usvyatsky in Pskov Oblast from the Northwestern Federal District and the westernmost administrative districts of Demidovsky, Desnogorsk, Dukhovshchinsky, Kardymovsky, Khislavichsky, Krasninsky, Monastyrshchinsky, Pochinkovsky, Roslavlsky, Rudnyansky, Shumyachsky, Smolensky, Velizhsky, Yartsevsky, and Yershichsky, as well as the cities of Smolensk and Roslavl, in Smolensk Oblast from the Central Federal District are joined to Belarus. The Smolensk Oblast’s Dorogobuzhsky, Kholm-Zhirkovsky, Safonovsky, Ugransky, and Yelninsky districts appear to be portioned further in the map as the new border between Belarus and the proposed amputated Russia.

• The North Caucasian Federal District of Russia, which is comprised of the Republic of Dagestan, the Republic of Ingushetia, the Kabardino-Balkar Republic, the Karachay-Cherkess Republic, the Republic of North Ossetia–Alania, Stavropol Krai, and Chechnya, is separated from Russia as a European Union-influenced Caucasian confederation

• The South Federal District of Russia, which is constituted by the Republic of Adygea, Astrakhan Oblast, Volgograd Oblast, Republic of Kalmykia, Krasnodar Krai, and Rostov Oblast, is completely annexed by Ukraine; this leads to a shared border between Ukraine and Kazakhstan and cuts Russia off from the energy-rich Caspian Sea and a direct southern frontier with Iran.

• Ukraine also annexes the oblasts of Belgorod, Bryansk, Kursk, and Voronezh from Russia’s most heavily populated federal district and area, the Central Federal District.

• Siberia and the Russian Far East, specifically the Siberian Federal District and the Far Eastern Federal District, are torn off from Russia.

• The text states that all of the territory in Siberia and most of the territory in the Russian Far East, which are comprised of the Altai Republic, Altai Krai, Amur Oblast, the Republic of Buryatia, Chukotka, the Jewish Autonomous Oblast, Irkutsk Oblast, Kamchatka Krai, Kemerovo Oblast, Khabarovsk Krai, the Republic of Khakassia, Krasnoyarsk Krai, Magadan Oblast, Novosibirsk Oblast, Omsk Oblast, Primorsky Krai, Sakha Republic, Tomsk Oblast, the Tuva Republic, and Zabaykalsky Krai either turn into several Chinese-dominated independent states or, alongside Mongolia, become new territories of the People’s Republic of China. The map categorically draws Siberia, most the Russian Far East, and Mongolia as Chinese territory. The exception to this is Sakhalin Oblast.

• Russia loses Sakhalin Island (called Saharin and Karafuto in Japanese) and the Kurile Islands, which constitute Sakhalin Oblast. These islands are annexed by Japan.

On his own webpage, Sinchenko posted his Radio Free Europe/Radio Liberty article days earlier, on September 2, 2014. The same maps, which are accredited to Radio Free Europe/Radio Liberty, are also present. [6] There, however, is an additional picture on Sinchenko’s personal webpage that is worth noting; this is a picture of Russia being cheerfully carved out for consumption as a large meal by all the bordering countries. [7]

Mapping a New World Order: The World After World War III?

The second map is of a post-World War III globe that is divided into several supranational states. Japan is the only exception. The second map and its supranational states can be described as follows:

• As mentioned earlier, the European Union is expanded and has control over its peripheries in the Caucasus, Southwest Asia, and North Africa. This is the realization of NATO’s Mediterranean Dialogue and Partnership for Peace at the political and military levels and the European Union’s Eastern Partnership and Euro-Mediterranean Partnership (the Union for the Mediterranean) at the political and economic levels.

• The United States forms a North American-based supranational entity that includes Canada, Mexico, Guatemala, Belize, El Salvador, Honduras, Nicaragua, Costa Rica, Panama, Colombia, Venezuela, Ecuador, the Guianas (Guyana, Suriname, and French Guiana), and the entire Caribbean.

• All the countries that are not swallowed by the US in South America will form their own supranational entity in a lesser South America, which will be dominated by Brazil.

• Some type of Southwest Asian bloc or supranational entity will be formed out of Afghanistan, Pakistan, Iran, Iraq, Jordan, Saudi Arabia, Kuwait, Bahrain, Qatar, the United Arab Emirates, Oman, and Yemen.

• Some type of a supranational entity will be formed in the Indian sub-continent or South Asia out of India, Sri Lanka (Ceylon), Nepal, Bhutan, Bangladesh, Myanmar (Burma), and Thailand.

• There will be a supranational entity in Australasia and Oceania that will include the Philippines, Malaysia, Singapore, Brunei, Indonesia, East Timor, Papa New Guinea, New Zealand, and the islands of the Pacific. This entity will include Australia and be dominated by Canberra.

• Aside from North Africa, which will be controlled by the European Union, the rest of Africa will unify under the leadership of South Africa.

• An East Asian supranational entity will include most of the Russian Federation, Indo-China, China, the Korean Peninsula, Mongolia, and post-Soviet Central Asia. This entity will be dominated by the Chinese and dominated from Beijing.



Although Radio Free Europe’s article and two post-World War III maps can be dismissed as fanciful notions, some important questions have to be asked. Firstly, where did the author pick up these ideas? Were they transmitted through any workshops supported by the US and the European Union indirectly? Secondly, what informs the author’s visions of a post-World War III political landscape?

The author has essentially catered to Brzezinski’s outline of a divided Russia. The text and the maps have even included the areas of North Africa, the Middle East, and the Caucasus that the European Union views as a secondary periphery or layer to itself. These areas are even shaded with a lighter blue than the darker blue used to identify the European Union.

Even if Radio Free Europe is dismissed; no one should lose sight of the fact that Japan still lays claim to Sakhalin Oblast and the US, European Union, Turkey, and Saudi Arabia have been supporting separatist movements in both the Federal Southern District and the North Caucasian District of the Russian Federation.

Ukrainianism

The Radio Free Europe / Radio Liberty article radiates with traces of Ukrainianism, which is worth briefly mentioning.

Nations are constructed, because they are all dynamic communities that, in one way or another, are constructed and kept together by the collective of individuals that make societies. In this regard they can be called imagined communities.

There are machinations at play to deconstruct and reconstruct nations and groups in the post-Soviet space and Middle East. This can be called the manipulation of tribalism in sociological and anthropological jargon or, in political jargon, the playing out of the Great Game. In this context, Ukrainianism has particularly been supportive of anti-government elements and anti-Russian nationalist feelings in Ukraine for more than one hundred years, firstly under the Austrians and Germans, later through the Poles and British, and now under the US and NATO .

Ukrainianism is an ideology that seeks to reify and enforce a new collective imagining or false historic memory among the Ukrainian people about them always being a separate nation and people, in both ethnic and civic terms, from the Russian people. Ukrainianism is a political projection that seeks to deny the historic unity of the Eastern Slavs and the geographic roots and historic context behind the distinction between Ukrainians and Russians. In other words, Ukrainianism seeks to de-contextual and to forget the process that has led to the distinction of Ukrainians from Russians.

***

Russia has always arisen from the ashes. History can testify to this. Come what may, Russia will be standing. Whenever all the diverse people of Russia are united under one banner for their homeland, they have shattered empires. They have survived catastrophic wars and invasions and have outlived their enemies. Maps and borders may change, but Russia will remain.

NOTES

[1] Zbigniew Brzezinski, The Grand Chessboard: American Primacy and Its Geostrategic Imperatives (NYC: Basic Books, 1997), p.202.

[2] Ibid.

[3] Дмитро Сінченко [Dmytro Sinchenko], «В очікуванні Третьої світової війни. Як зміниться світ,» [«Waiting for World War III: How the World Will Change»], Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода [Radio Free Europe/Radio Liberty], September 8, 2014.

[4] Всеукраїнської ініціативи «Рух державотворців,» [Ukrainian Initiative «Statesmen Movement»] «Стратегія зовнішньої політики,» [Foreign Policy Strategy] Рух Державотворців: втілимо мрії в життя [Statesman Movement: Chasing Dreams/Visions]. Accessed September 9, 2014.

[5] Brzezinski, The Grand Chessboardop. cit., pp.85-86

[6] Дмитро Сінченко [Dmytro Sinchenko], «В очікуванні Третьої світової війни. Як зміниться світ,» [«Waiting for World War III: How the World Will Change»], Дмитро Сінченко (Блоґ) [Dmytro Sinchenko {blog}], September 2, 2014.

[7] Ibid.

Головний поділ проходить між патерналістами й ініціативними людьми – Сінченко

Ірина Штогрін, "Радіо Свобода"

 

Опубліковано 12.02.2014

 

Люди на сході, у центрі, на півдні й на заході України хочуть одного й того ж самого – достатку, безпеки й справедливості. Однак ті, хто підтримує Майдан, готові за це боротися й готові вирішувати, а інші звикли, що вирішують за них. Так вважає Дмитро Сінченко, координатор Всеукраїнської ініціативи «Рух Державотворців».

Євромайдан у Вільнюсі

 

 Місяць тому у Кіровограді, за сприяння громадської організації «Вся Україна» стартувала кампанія зі збору підписів за асоціацію з ЄС «Я – за Україну в Європі». У рамках кампанії було зібрано більше півтори тисячі підписів, а також було проведено тренінг «Як швидко та дешево подорожувати Європою». Зібрані підписи з усієї України будуть передані учасникам Саміту східного партнерства, що відбудеться у Вільнюсі 29 листопада.

А вже 21 листопада делегація у складі відомих українських політиків, митців, журналістів, громадських діячів, а також волонтерів, що збирали підписи, рушила до Литви. Проїхавши пів України та Польщу, 22 числа вони прибули до Вільнюса. Саме в столиці Литви, за ініціативи політичної партії «Вся Україна» з 22 по 24 листопада було встановлене «Українське містечко». Серед учасників було й два кіровоградці – Дмитро Сінченко та Віта Никоненко.

Під час заходів, кожен бажаючий міг ознайомитись з українською культурою, літературою, кухнею, музикою. Всіх бажаючих навчали українським танцям посеред центральної площі Вільнюса. На сцені виступали відомі українські гурти, українські та литовські політики.

«Головною метою цього «містечка» є демонстрація нашої європейськості. Ми дуже сподіваємось, що мешканці Вільнюса відчули, що українці такі ж європейці, як і всі члени ЄС. Що, незважаючи на дії та рішення української влади, ми бачимо себе саме в європейській родині. Ми віримо, що Асоціацію буде підписано» – прокоментував побачене у Вільнюсі блогер Дмитро Сінченко.

Посол України в Литві Валерій Жовтенко, заявив, що європейський курс ніхто не відміняв. «Я знаю, що всіх турбує заява української влади. Але запевняю, посольство готується до саміту в тому ж режимі, що й місяць тому. Ми впевнені, що в нас є всі шанси на підписання Угоди. Все буде добре, бо ми того варті!» – наголосив Пан посол.

«Я – єврооптиміст! Тому до останнього вірю, що угоду буде підписано. Ота заява, що її зробив Микола Азаров немає ніякої політичної сили. Він не наділений такими повноваженнями, він не може вирішувати куди йти Україні, не йому змінювати наш зовнішньополітичний курс» – розповів на прес-конференції у Вільнюсі голова партії «Вся Україна» Ярослав Погарський.

 

Українська молодь планує створити Нову Україну

18 січня 2011

Президент, уряд, парламент та судова система в Україні – нелегітимні, стверджує новостворений «Рух державотворців». Через це активісти руху вважають, що мають усі підстави для того, аби створити «справжню Українську Державу». Повалити ж сьогоднішній режим Рух збирається через конституційні збори.

Декілька сотень молоді вже долучилися до такої ініціативи і активно обговорюють модель майбутньої України в соціальних мережах. Модель – побудувати державу на кшталт глобальної корпорації, яка повинна мати корпоративну стратегію, де Наглядова рада – це парламент, а Ревізійна комісія – це судова влада.

Наразі «Рух державотворців» підтримали різноманітні українські громадські організації та ініціативи, також активісти ведуть переговори із відомими політиками та громадськими діячами.

Автор ідеї Дмитро Сінченко вважає, що однією із багатьох проблем сьогоднішньої України є те, що влада не несе жодної відповідальності за свої дії. «Депутати абсолютно не відповідають за результати своїх рішень, і це їхнє право ні за що не відповідати закріплене у статті 80 Конституції:

«Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп». 

Все це суперечить не лише «Принципам корпоративного управління», але й здоровому глузду, адже людина, яка не відповідає за свої рішення, не має права приймати ці рішення, а тим більше державні закони», – впевнений Дмитро Сінченко.
За його ідеєю, в будівництві держави-мрії треба притримуватися напрацювань корпоративного управління. Територією базування нової держави буде Україна, а підрозділи знаходитимуться у тих країнах, де компактно проживають українці, що захотіли стати її громадянами-акціонерами.

Щодо того, наскільки реальною є ідея, Сінченко відповідає:

«Цей проект має всі шанси стати загальнонаціональним, адже він відображає всі найкращі і найглибші прагнення українських громадян. Якби я не вважав його перспективним, то і не починав би його створення».

Втілення запропонованої моделі ініціатори планують розпочати із перереєстрації громадян, де для того, щоб стати громадянином України необхідно буде скласти іспит на знання української мови, історії та Конституції. Якщо ж такий іспит не складається, особа отримує статус «підданої», і не бере участі у політичному житті держави. Паралельно із перереєстрацією, відбуватиметься інвентаризація державної і приватної власності. А потім кожний громадянин отримає персональну сторінку в єдиній державній соціальній мережі, де, за словами авторів проекту, «зберігатиметься уся фінансова та персональна інформація про неї», яка, за бажанням особи, може ставати або публічною або приватною.

Серед учасників ініціативи багато й тих, хто налаштований досить скептично. Костянтин Ярош, який здобуває ступінь бакалавра політичних наук у St. Cloud State University в Міннесоті, розділяє погляди авторів ідеї, але вважає, що українці до неї не готові.
«Необхідний якісно новий рівень суспільної свідомості, щоб подібні проекти брались до уваги депутатами різних рівнів (законодавцями), щоб вони були вимушені їх брати до уваги», – впевнений Костянтин Ярош.

Житомирський депутат хоче, щоб проти журналіста порушили кримінальну справу

18-10-2010

Депутат Житомирської районної ради Юрій Вербилюк готує позов до суду на журналіста Дмитра Сінченка про захист честі і гідності, а також планує підняти питання про порушення проти нього кримінальної справи за ст. 383 Кримінального кодексу України (завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину). Про це пан Вербилюк повідомив ТК у письмовому зверненні.

 

Нагадаємо, 8 жовтня журналіст Дмитро Сінченко заявив, що його побив, а також відібрав диктофон із записами Юрій Вербилюк. Депутат відкидає звинувачення пана Сінченка у побитті чи відбиранні диктофону та називає заяву журналіста «шантажем, погрозами та зароблянням грошей».

 

У своєму листі Юрій Вербилюк стверджує, що інформація про побиття пана Сінченка є «брехливою та ганьбить мою честь, гідність та ділову репутацію». За словами депутата, Дмитро Сінченко звернувся до Богунського РВ УМВС в місті Житомирі із заявою про викрадення диктофону: «15.10.2010 року мною був отриманий лист за підписом заступника начальника Богунського РВ УМВС міста  Житомира, в якому вказано, що заява Сінченка Д.В. розглянута та по даному факту відмовлено в порушенні кримінальної справи за ст. 186 КК України на підставі відсутності ознак злочину».

 

 

Юрій Вербилюк зазначає, що у відповіді РВ УМВС про нанесення тілесних ушкоджень нічого не йдеться,  а тому депутат звертає увагу, що за даним фактом звернення не було.

 

«У вищевказаній публікації Сінченко Д.В. зазначає, що його побили та викрали диктофон, крім того описав незрозумілі подробиці, які матеріалами перевірки були всі спростовані та станом на 13.10.2010 Сінченко Д.В. до судекспертизи не звертався», - йдеться у листі пана Вербилюка.

 

Депутат Вербилюк вважає, що вказана інформація шкодить не тільки його передвиборній кампанії, а й в цілому дискредитує всіх кандидатів його партії (депутат фракції БЮТ, голова Житомирської обласної організації Всеукраїнської партії духовності і патріотизму) «шляхом можливої втрати довіри виборців».

 

Зазначимо, що згідно зі ст. 383 ККУ особи, які завідомо дали неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

 

У коментарях ТК Дмитро Сінченко зазначає, що від заяв щодо побиття не відмовляється, говорить, що відстоюватиме свої позиції в суді та надасть докази: «У мене є довідка з травмпункту і є висновок судмедекспертизи, я знімав побої, вони зафіксовані, все це є».

 

З приводу заяви Юрія Вербилюка про те, що звернення до міліції щодо побиття не було, Дмитро Сінченко відповів: «Значить він володіє не всією інформацією, тому що звернення з цього приводу також було, окремо наступного дня, після зняття побоїв. Оформили моє звернення, воно через травмпункт надійшло до міліції».

 

Також пан Сінченко зазначив, що подасть зустрічний позов до суду.

 

«Телекритика»


Житомирський журналіст заявив, що його побив депутат. Депутат – що це шантаж і провокація

08-10-2010

Житомирський журналіст Дмитро Сінченко заявив, що його побив, а також відібрав диктофон із записами депутат Житомирської районної ради Юрій Вербилюк. Цю інформацію пан Сінченко підтвердив ТК особисто. Натомість пан Вербилюк спростовує слова журналіста і має намір подавати до суду за нанесення йому моральної шкоди.

 

За словами Дмитра Сінченка, 4 жовтня він зустрівся з Юрієм Вербилюком (депутатом фракції БЮТ, головою Житомирської обласної організації Всеукраїнської партії духовності і патріотизму) в приміщенні офісу його партії (за адресою вул. Перемоги, 47, у Житомирі). «На зустріч мене запросив сам Юрій Федорович, адже хотів надати мені матеріали і свій коментар стосовно, на його думку, корупційної діяльності Житомирської райради», - говорить пан Сінченко.

 

Дмитро Сінченко зазначає, що знайомий з Юрієм Вербилюком близько місяця, і раніше вже висвітлював його позицію стосовно останньої сесії Житомирської райради, а також відвідав конференцію Житомирської районної організації ВПДП, де відбувалось висунення кандидатів у депутати райради.

 

За словами пана Сінченка, під час розмови він відмовився робити матеріал про корупцію без належних доказів та обґрунтування, після чого депутат «заявив, що йому не сподобались статті, написані мною, а особливо те, що я оприлюднив перші п'ятірки до обласної і районної рад (адже він, всупереч закону, хотів внести зміни до списку вже після партійної конференції), хоча журналістів саме для цього на конференції і запрошують».

 

Як каже журналіст, Юрій Вербилюк попросив його увімкнути з диктофону запис конференції, після чого почав вимагати його стерти. «Я цього не зробив. Тоді він взяв у мене диктофон і поклав собі в кишеню, а мене звинуватив у шпигунстві на користь інших партій. З криками "На кого ти працюєш? Кому зливаєш інформацію?" він схопив мене за комір і кинув на диван. Помітивши на столі мій мобільний, почав кричати, що я записую нашу розмову, однак пересвідчившись, що в мобільному не було диктофону, повернув мені телефон», - говорить пан Сінченко. За його словами, потім депутат виштовхав його з офісу, пригрозивши, що якщо він розповість комусь про цю подію, то більше «ніколи і ніде» в Житомирі не зможе працювати.

 

З офісу Дмитро Сінченко пішов до Богунського райвідділу міліції, де написав заяву про вчинення правопорушення. «Дізнавшись про мою заяву і злякавшись відповідальності, Вербилюк за посередництва свого юриста запросив до себе на розмову, де хотів запропонувати вирішити все мирно», - говорить пан Сінченко. Журналіст стверджує, що юрист під'їхав до нього на автомобілі і відвіз до офісу, по дорозі повернувши диктофон та переконуючи забрати заяву, «натякаючи, що через неї у мене можуть виникнути проблеми».

 

За словами Дмитра Сінченка, коли у розмові з Юрієм Вербилюком останній почав вимагати, аби журналіст забрав заяву з міліції, Дмитро Сінченко попросив депутата вибачитись і визнати свою провину, на що той відмовив. «Тоді я вирішив припинити розмову і пішов до автомобіля юриста, який обіцяв мене відвезти на місце. Однак Вербилюк почав звинувачувати мене у наклепництві, кричати, що диктофон у мене і він нічого у мене не брав, силою витягнув мене з автомобіля і поволік до дільничного пункту міліції, де почав вимагати мене обшукати і затримати. Коли дільничний інспектор, перевіривши мої документи, відмовився це зробити, Вербилюк власноручно вивернув мої кишені і мою сумку, побивши мене, у приміщенні дільничного пункту міліції на очах у інспектора», - каже журналіст.

 

Після цього пан Сінченко знову звернувся до Богунського райвідділу, де слідчий описав диктофон і взяв у нього додаткові пояснення. Як зазначає журналіст, після огляду ним диктофона жодного запису на ньому виявлено не було. Дмитро Сінченко стверджує, що наступного дня пішов до травмпункту і зафіксував факт побиття його Юрієм Вербилюком.

 

Журналіст висловлює припущення, що одним із мотивів поведінки Юрія Вербилюка могла стати відмова Дмитра Сінченка балотуватись за списками його партії до місцевих рад. За словами пана Сінченка, він висунутий кандидатом в депутати Житомирської міської ради від «Української платформи». «На мою думку, дії Юрія Вербилюка можна розцінювати як грабіж, хуліганство, перешкоджання професійній діяльності журналіста, дискримінація за політичною ознакою та перешкоджання здійсненню виборчого права», - каже він.

 

Дмитро Сінченко працює позаштатним журналістом житомирської газети «Замок Володарів», є регіональним кореспондентом газети «День», а також дописує у видання «Дзеркало тижня», «Молодь України».

 

Депутат Юрій Вербилюк відкидає звинувачення Дмитра Сінченка у побитті чи відібранні диктофону та називає заяву журналіста «шантажем, погрозами та зароблянням грошей».

 

За словами депутата, зустріч з Дмитром Сінченком у його офісі і справді була, однак будь-яку сутичку чи побиття пан Вербилюк заперечує. Депутат стверджує, що журналіст у нього вимагав гроші за статтю, в якій він описував перебіг сесії Житомирської райради. «Він був присутній на ній, а потім написав статтю і приніс її в офіс, потім він приходить і каже мені: "Заплатіть мені за мою роботу". Я запитую: "За яку роботу? За що я маю платити? У нас ніякої домовленості не було, ні усної, не письмової"», - коментує пан Вербилюк.

 

Депутат стверджує, що не забирав у Дмитра Сінченка диктофон: «Я залишив його в офісі. Поїхав у справах. Через 1-2 мені подзвонив адвокат і повідомив, що прийшов Дмитро Сінченко з інспектором. Мені сказали, що він написав заяву. Тоді я взагалі був вражений цим. Це чистої води шантаж. Я впевнений, що диктофон у нього ніхто не забирав, що він мене нагло шантажує, вимагаючи гроші. Ні, ніякої бійки не було. У нього що, є якісь побої? Як потім виявилося, у нього в сумці знайшовся цей диктофон, це було при дільничному».

 

Юрій Вербилюк зауважив, що напередодні Дмитро Сінченко надрукував статтю «Передсмертний дерибан» у газеті «Інтерес» (стаття також розміщена на багатьох інших ресурсах - ред.), де подав інформацію про прокурора, цитуючи слова Юрія Вербилюка, сказані під час сесії райради. Однак, як каже пан Вербилюк, слова, зазначені у статті, йому не належали. Також депутат зазначив, що журналіст подавав неправдиву інформацію щодо затвердження від його партії першої п'ятірки кандидатів до обласної і районної рад.

 

Пан Вербилюк стверджує, що ніколи не пропонував журналістові балотуватися від його партії, а також повідомив, що збирається подати позовну заяву до суду на Дмитра Сінченка за моральну шкоду.

 

«Телекритика»


Син України: Лев Троцький - Лейба Бронштейн

15/06/2010

Місцева влада містечка Бобринець на Кіровоградщині хоче увічнити пам’ятником одного з лідерів більшовицької Росії Лева Троцького, який народився в селі, що тепер називається Бреславка Кіровоградської області.

Бобринецька влада пояснює свої наміри прагненням вказати на цікавість регіону і привабити туристів.

Кіровоградський громадський активіст і політичний оглядач Дмитро Сінченко каже, що опоненти такого пам’ятника вказують на негативні оцінки діяльності Троцького, як одного з чільних діячів жорстокої більшовицької влади, яка призвела до смерті багатьох людей в Україні.

Радянський Союз виявився майстром фальшування історії шляхом замовчування, викреслення людей у прямому і переносному значенні цього слова.

Українська Радянська Енциклопедія, видана у вісімдесятих роках, навіть не має окремої розповіді про народженого в Україні комуністичного революціонера Лева Троцького.

Є лише дві статті з нищівною критикою Троцькізму як, цитата "ворожої марксизму-ленінізму течії робітничого руху". А можна було би розповісти про його народження і дитинство на Херсонщині – Тепер Кіровоградська область. Навчання в Одесі і залучення там до лівого руху, але у комуністичних істориків була серйозна проблема.

У такій статті треба б було також згадати про жахливе і підступне убивство Лева Троцького у Мексиці у 1940 році – агентом НКВД Рамоном Меркадером, який, відсидівши у в’язниці емігрував у Радянський Союз і отримав звання Героя Радянського Союзу від керівника КГБ Олександра Шелепіна.

ГОЛОВНІ ДАТИ З ЖИТТЯ ТРОЦЬКОГО

 

7.11.1879 Лейба Давидович Бронштейн народився у селі Янівка на Херсонщині - Бреславка Кіровоградської обл.

Підлітком навчався в Одесі, де був заарештований за антидержавну діяльність та засланий у Сибір, звідки утік і прожив 15 років за кордоном.

1917 Під час Лютневої революції в Росії приїхав у Санкт Петербург і приєднався до Більшовиків.

Був спочатку комісаром у закордонних справах, а потім, як комісар у справах війни, розбудував Червону армію.

1927 Після смерті Леніна і боротьби зі Сталіним за лідерство в партії був виключений з її лав, згодом - вигнаний за кордон.

1936 Троцький поселився у Мексиці.

20.08.1940 Агент НКВД Рамон Меркадер за наказом Сталіна вчинив замах на Троцького, проламавши йому голову льодорубом.

 

Дослідження британського історика

Один з дослідників діяльності Лева Троцького - британський історик Роберт Сервіс. Він видав нещодавно ґрунтовну біографію революціонера.

Пан Сервіс в інтерв’ю Бі-Бі-Сі сказав, що довкола особи Троцького на Заході створений "міф" про нього? як антисталініста, правильного революціонера і комуніста з людським обличчям.

Але британський історик стверджує, що дослідження діяльності Троцького виявляє: "менш позитивний портрет людини, яка була по крижаному байдужа до страждань людства, коли йшлося про інтереси ідеї, якій він присвятив своє життя":

"Він прагнув, щоб після Жовтневої революції спалахнула громадянська війна. Він навмисне заборонив діяльність Червоного хреста у Поволжі. Він жорстоко придушив повстання моряків 1921-го року, попри те, що він намагався прикидатися, що нібито ніякого стосунку до цього не мав. Він не мав жодної зацікавленості у тому, щоб зупинити показові судові процеси, аж поки вони не почали зачіпати його прибічників. А найбільше мене здивувало те, як чіпко він тримався за ідею соціалістичної революції у Європі в результаті нової європейської війни. Тобто він хотів ще однієї світової війни у 20-х роках. І постає портрет людини, яка була набагато співзвучнішою зі Сталіном, аніж він сам це намагався змальовувати і як це намагаються подавати троцькісти".

Троцький. Роберт Сервіс.

 

Оскільки батько Троцького Давид Бронштейн був землевласником на тодішній Херсонщині і успішно торгував сільськогосподарською продукцією, більшовик Троцький відрікся від батьків, як від класових ворогів.

Роберт Сервіс каже, що насправді ідеї та методи Троцького були не дуже відмінними від ідей Сталіна.

Після смерті Леніна Троцький вів внутрішньопартійну боротьбу зі Сталіним за лідерство в комуністичній партії, але він програв і 1929 року його вигнали з Радянського Союзу. Він жив з родиною спочатку в Туреччині, потім в різних країнах Західної Європи.

Якби він був більш успішним у політичній боротьбі і випередив Сталіна у 20-х роках, чи був би Радянський Союз іншим? Чи існували б ГУЛАГИ і величезна кількість жертв радянської влади?

Історик Роберт Сервіс вважає, що ні:

Він прагнув, щоб після Жовтневої революції спалахнула громадянська війна. Він навмисне заборонив діяльність Червоного хреста у Поволжі... А найбільше мене здивувало те, як чіпко він тримався за ідею соціалістичної революції у Європі в результаті нової європейської війни. Тобто він хотів ще однієї світової війни у 20-х роках.

Історик Роберт Сервіс.

 

"Те, що сталося у 30-х роках було таким жахливим, що ми забуваємо, що навіть з Леоном Троїцьким цей комунізм не був би з людським обличчям. Можливо було би не так погано, але було би масове кровопролиття задля колективізації селянства. А оскільки 80% країни складали селяни, то це було би катастрофічним для СРСР. Навіть якби це не було в таких масштабах, як відбулося за Йосипа Сталіна. Нам треба просто відкласти вбік те, що ми знаємо відбулося за Сталіна, і подивитися на те, до чого був схильний й готовий Троцький і що би він зробив".

Лев Троцький, чи як його частіше називають на заході Леон Троцький, однозначно був дуже обдарованим і привабливим лідером. Його ораторський хист визнавали навіть супротивники.

Безліч інтелектуалів на заході кидалися йому на допомогу у вигнанні, давали йому кошти, підтримували усіляко, вважаючи його позитивним героєм.

Те, що сталося у 30-х роках було таким жахливим, що ми забуваємо, що навіть з Леоном Троїцьким цей комунізм не був би з людським обличчям.

Роберт Сервіс

Попри мільйонні жертви комуністичної влади історик Роберт Сервіс вважає, що революціонери, в яких руки потім виявилися закривавленими, і Сталін, і Ленін, і Троїцький вірили в проголошувані ними ідеї кращого суспільства?:

"Необхідно визнати, що навіть у випадку Сталіна і точно у випадку Троцького треба враховувати, що вони вірили у те, що вони будували кращу цивілізацію за ті, що колись існували на землі. Без розуміння ідеології зрозуміти цих людей неможливо. Інакше, навіщо жити в якихось брудних квартирах в еміграції, коли той талант можна було використати для чогось іншого? Це можливо лише тому, що вони вважали, що одного дня їхнє життя матиме сенс, бо вони матимуть владу і робитимуть усі ті чудові справи".

Чому аж тепер Троцького більш критично оцінюють на Заході?

"Він був такий переконливий і привабливий особливо для людей, які хотіли іншого життя ніж їм пропонував капіталізм чи навіть парламентська демократія. А Троцький пропонував дуже прості вирішення проблем. Багато людей просто прийняти від нього цю цукрову таблетку – переконання, що комунізм покращить життя людей."

Радянська влада викреслила ім’я Троцького зі своєї версії історії попри те, що він був ключовим більшовицьким діячем в часи підготовки Революції в Росії 1917 року.

Він був одним організаторів та першим командувачем Червоної армії та ідеологом колективізації.

На думку історика Роберта Сервіса роль Троцького в історичних подіях була визначальною:

"Я думаю що більшовики були дуже динамічною силою в революції. Без Леніна і Троцького революція в Росії, можливо, не призвела би до однопартійної диктатури, бо саме ці двоє надавали більшовизму такої динаміки. Тому Троцький - дуже важлива постать у тій революції."

 

Замість Кірова: козаків чи імператрицю?

26/03/2010

27 квітня у Кіровограді хочуть провести громадські слухання про перейменування Кіровограда, названого на честь радянського діяча Сергія Кірова, на Єлисаветград після чого це питання може бути винесено на референдум.

Чимало активістів у місті вважають назву Єлисветград неприйнятною через асоціації з російською імперією, а натомість пропонують назву, пов’язану з історичними поселеннями українських козаків у цій місцевості.

 

Кіровоградський обласний музично-драматичний театр імені М.Л.Кропивницького.

Кіровоградський обласний музично-драматичний театр імені Кропивницького. Тут у 1882 році почала діяльність театральна трупа під керівництвом М.Л.Кропивницького.

 

 

Кіровоградський політолог Дмитро Сінченко сказав Бі-Бі-Сі, що ідею перейменування міста зараз підтримує більшість політичних сил, представлених у міськраді, а проти виступають місцеві соціалісти та частина комуністів.

Бі-Бі-Сі: Яка аргументація? Очевидно, комуністи і соціалісти аргументують тим, що видатний радянський діяч Сергій Кіров зробив для розвитку міста стільки, що буде святотатством відмовлятися?

Дмитро Сінченко: Взагалі-то аргументація значно банальніша. Просто соціалісти доводять, що це питання не на часі, тому що є ремонт доріг, комунальні проблеми тощо. Тобто не варто витрачати кошти на перейменування, якщо їх можна вкласти в інші справи. Взагалі, проблема цього перейменування є глибшою, адже на референдум хочуть винести питання перейменування на Єлисаветград, що неприпустимо для значно більшої частини міста. Патріотичні кола виступають проти цієї назви, тому що вона є імперською і прославляє царицю Єлизавету, яка не була українським діячем.

Бі-Бі-Сі: Чи насправді Єлисаветград – це єдина назва, яку пропонують надати, бо лунають пропозиції, наприклад, Новокозачин?

Дмитро Сінченко:Саме так. Новокозачин – первинніша назва міста, яка чомусь замовчується ще з радянських часів. На території Новокозачина був козацький зимівник, біля якого була збудована фортеця Святої Єлизавети. Тобто ця назва – первинніша, ніж назва Єлисаветград.

Бі-Бі-Сі: Але чи ця назва виноситься на громадські обговорення?

Дмитро Сінченко: Цю назву не сприймає більшість міської ради, вони зациклилися на назві Єлисаветград і вважають, що це назва святої. Хоча є багато аргументів того, що це навіть не в честь святої, незрозуміло, яка це свята. Наприклад, в гербі міста є вензель святої Єлизавети, але ж у святих не було вензелів. Вони були лише в імператорів і царів, тобто зрозуміло, що назва прославляє лише царицю.

Кримські перейменування

Лідер меджлісу кримських татар Мустафа Джемільов каже, що колись міста півострова називались по-іншому, Євпаторія – Гезлер, Феодосія – Кефе, Сімферополь - Аксмеджит. Пан Джемільов вніс до парламенту законопроект про створення спеціальнеої комісіїї з вивчення питання щодо історичних назв понад 1000 сіл, селищ та міст Криму.

Депутат Джемільов пояснює, що масові перейменування здійснювались після депортації кримських татар в роки війни: "Десятки оцих танкових – Бронетанкових, Гвардійських, Красногвардійських, одних тільки Леніно 7-8 селищ, Ульяновок, Іллічовок. Словом, ніби-то потрапляєш на територію якогось регіону сталінського періоду. Тут, водночас, і для поновлення історичної справедливості, і для для престижу України це необхідно».

Перейменування населених пунктів в Україні здійснювались і після розпаду Радянського Союзу. Змінювалась топоніміка і реєстраційні документи. Але старі звички зникають непросто.

Чернівецький досвід 

У 2005 році постановою Верховної Ради України село Мусорівка Чернівецької області стало Мосоровкою. Однак досі навіть в Заставнинському районі ще часто можна почути назву стару.

Голова сільради Михайло Дубін вважає: тих хто плутає – вже небагато: „У нас все змінилось. Назва у розкладі автобусного руху, на печатках, у докумнетах. Старі люди, може, ще десь і кажуть...Та ще й ті, що хочуть образити".

Чи добре, що змінили назву села? Голова сільради каже, що радянська назва була принизлива: „Бо по-російськи - це „мусорка” виходить. Є моральне задоволення, що ми не на смітнику живем, а повернулась старовинна назва”.

Як правило, ідея перейменування населеного пункту, незалежно від того, великий він чи ні, наскільки давно відбулось перейменування, базується на прагненні поновити історичне коріння. Так було і з Мосоровкою на Буковині: „Старі люди кажуть, що жив тут єврей Мойша, а жінка Рівка в нього була. І так було, що коли питали, куди йдеш, відповідали: " До Мойші з Рівкою". Так у селі розповідають. Та й в старих документах і румунською, і німецькою скрізь було через “о” написано - Мосоровка”

Дніпротепловськ

Найчастіше в поле уваги ініціаторів потрапляють назви, які походять від імен радянських діячів чи просто у стилі того часу. Але деколи намагаються навпаки нагадати про радянські досягнення через дореволюційну топоніміку.

У Теплогорську на Луганщині пишаються шахтарем-рекордсменом перших радянських п”ятирічок Стахановим. Але Стахановим стало сусіднє місто. Тому в Теплогорську готують документи до Верховної Ради про назву Ірміно – за назвою шахти. Секретар міськради Андрій Кириченко пояснив, чому це важливо:

„На жаль, в нашому місті шахт не залишилося, але шахтарі – в душі завжди шахтарі. Та шахта, на якій вони працювали, їхні здобутки... Було дуже багато послідовників Олексія Стаханова, в тому числі в нашому місті. Більшість людей за те, щоб все ж таки було Ірміно”.

В Дніпродзержинську обговорювали можливість називатися Кам’янським. Представники вірменської громади оголошували пропозиції називати Львів на Арьюц. Як пам'ять вірменам, які були серед перших мешканців міста.

 

Молодь не хоче бути бідною родичкою в суспільстві - експерти

КИЇВ, 14 січня 2010. /Віктор Чухліб - УКРІНФОРМ/.

Жоден із 18 нинішніх кандидатів всерйоз не перейматиметься вирішенням проблем молоді в разі обрання Президентом, оскільки для вирішення нагальних молодіжних проблем у їхніх виборчих програмах не знайшлося належного місця. Такого висновку дійшли учасники сьогоднішнього "круглого столу" "Обіцянки кандидатів у президенти для молоді - дзеркало ставлення влади до суспільства", що відбувся в УКРІНФОРМі. Організаторами цієї акції стала низка молодіжних організацій, що входять до громадської кампанії "Молодіжна варта: молодь за вами спостерігає!"

За словами керівника "Молодіжної варти" Дмитра Сінченка, нинішня молодь відсторонена від будь-якої участі в суспільно-політичних процесах. Про молодь влада згадує лише під час виборів, коли треба "перетягти" на свій бік голоси молодих виборців. Тоді, зазначив він, створюються всілякі культмасові кооперації, які гучними пісенними шоу намагаються створити позитивний образ того чи іншого кандадата. Молодіжні проблеми, до яких належить отримання доступних кредитів на навчання, придбання житла, отримання першого робочого місця тощо, знову залишаються невирішеними на невизначений період.

Натомість, зауважив він, зростає кількість пільг, які справно роздає влада різного роду пройдисвітам, зовсім не контролюючи їх використання. За останні роки, наголошує Дмитро Сінченко, в Україні вчетверо зросла кількість соціальних сиріт. Причина одна - заради "легких" грошей, які держава пообіцяла матерям при народженні першої-другої-третьої дитини, матері-"зозулі" народжують малят, а потім дітей підкидають у сиротинці. Ці діти стають утриманцями держави, тобто кожного з нас. "Люди, які звикли змалку отримувати все від держави, ніколи не будуть працювати. Україна поволі перетворюватиметься на країну утриманців та жебраків", - підкреслив він.

Експерт громадської організації "Фонд соціальної безпеки" Юрій Гаврилечко наголосив, що майбутнє молоді - в її єднанні. На його думку, молодь не повинна пасивно спостерігати за діями владних структрур, а має активно формувати громадську думку. Він переконаний, що 40-60-річні кандидати на посаду Президента, які переважають у нинішньому списку на найвищий державний пост, є "продуктом своєї епохи і ніколи молодіжні проблеми їм не болітимуть". Тому молодіжне середовище має висувати зі своїх рядів представників владних структур - від районного рівня до поста Президента. А для цього треба працювати, а не бути байдужим спостерігачем, підкреслив він.

"Молодь, яка перестала боротися за свої права, не має майбутнього", - таку думку висловив експерт громадської кампанії "Молодіжна варта: молодь за вами спостерігає!" Руслан Синельников. Він переконаний, що українська молодь має спрямувати свої знання, розум, амбіції на побудову нових соціальних відносин у суспільстві, де їй буде відведена роль повноправного члена сім'ї, а не бідної родички, як це є нині.

 

"МОЛОДІЖНА ВАРТА": в Україні немає молодіжного кандидата у Президенти

14.01.10

Жоден із 18 нинішніх кандидатів всерйоз не перейматиметься вирішенням проблем молоді в разі обрання Президентом, оскільки для вирішення нагальних молодіжних проблем у їхніх виборчих програмах не знайшлося належного місця. Такого висновку дійшли учасники сьогоднішнього круглого столу "Обіцянки кандидатів у Президенти для молоді - дзеркало ставлення влади до суспільства", що відбувся в Українському національному інформаційному агентстві УКРІНФОРМ. Організаторами цієї акції стала низка молодіжних організацій, що входять до громадянської кампанії "МОЛОДІЖНА ВАРТА: молодь за вами спостерігає!"

"Молодь хоче знати і розуміти якими є зобов’язання кандидатів перед молоддю, а також як вони виконують передвиборчі обіцянки, що були дані молоді раніше. Адже молодь розуміє, що більшість кандидатів у Президенти вже зараз мають представництво у Верховній Раді, або є народними депутатами," - пояснила актуальність теми модератор круглого столу Євгенія Малих, член Національного комітету "МОЛОДІЖНОЇ ВАРТИ".

Проте, за словами іншого члена Нацкомітету кампанії Дмитра Сінченка, нинішня молодь відсторонена від участі в суспільно-політичних процесах. Про молодь влада згадує лише під час виборів, коли треба "перетягти" на свій бік голоси молодих виборців. Тоді, зазначив він, створюються всілякі культмасові кооперації, які гучними пісенними шоу намагаються створити позитивний образ того чи іншого кандидата. Молодіжні проблеми, до яких належить отримання доступних кредитів на навчання, придбання житла, отримання першого робочого місця тощо, знову залишаються невирішеними на невизначений період.

Натомість, зауважив він, зростає кількість пільг, які справно роздає влада "різного роду пройдисвітам", зовсім не контролюючи їх використання. За останні роки, наголошує Дмитро Сінченко, в Україні вчетверо зросла кількість соціальних сиріт. Причина одна - заради "легких" грошей, які держава пообіцяла матерям при народженні першої-другої-третьої дитини, матері-"зозулі" народжують малят, а потім дітей підкидають у сиротинці. Ці діти стають утриманцями держави, тобто кожного з нас. "Люди, які звикли змалку отримувати все від держави, ніколи не будуть працювати. Україна поволі перетворюватиметься на країну утриманців та жебраків", - підкреслив він.

Експерт Інституту політичної освіти та громадської організації "Фонд суспільної безпеки" Юрій Гаврилечко наголосив, що майбутнє молоді - в її єднанні. На його думку, молодь не повинна пасивно спостерігати за діями владних структур, а має активно формувати громадську думку. Він переконаний, що 40-60-річні кандидати на посаду Президента, які переважають у нинішньому списку на найвищий державний пост, є "продуктом своєї епохи і ніколи молодіжні проблеми їм не болітимуть". Тому молодіжне середовище має висувати зі своїх рядів представників владних структур - від районного рівня до поста Президента. А для цього треба працювати, а не бути байдужим спостерігачем, підкреслив він.

"Молодь, яка перестала боротися за свої права, не має майбутнього", - застеріг експерт "МОЛОДІЖНОЇ ВАРТИ" Руслан Синельников. Він переконаний, що українська молодь має спрямувати свої знання, розум, амбіції на побудову нових соціальних відносин у суспільстві, де їй буде відведена роль повноправного члена сім'ї, а не бідної родички, як це є нині.

Про минулорічну боротьбу за права й інтереси молоді розповів член Київського регіонального комітету "МОЛОДІЖНОЇ ВАРТИ" Михайло Лебедь. За його словами, в 2009 році відбулися чотири успішних всеукраїнських кампанії громадського лобіювання, які були проведені коаліціями молодіжних організацій. Зокрема, молодь боролася проти розширення кількості платних послуг та зменшення державного замовлення у навчальних закладах, боролася проти знищення найстарішого кінотеатру України, а також виступила проти провалу реалізації Указу Президента "Про проведення у 2009 році в Україні Року молоді". Михайло Лебедь стверджує, що в рамках усіх цих кампаній - в двох з яких приймав участь Національний комітет "МОЛОДІЖНОЇ ВАРТИ" - проводились акції солідарності. І на вулицю під час цих акцій, щоб підтримати один одного, виходили молоді люди з 6 - 17 міст. "2010 рік має стати ще більшим досягненням у плані взаємопідтримки молодіжних організацій", - вважає молодий лідер.

Учасники кургулого столу активісти студентських та молодіжних організацій -  отримали брошури "МОЛОДІЖНОЇ ВАРТИ" із аналізом зареєстрованих у ЦВК передвиборчих обіцянок кандидатів у Президенти на предмет зобов’язань перед молоддю, а також аналізом виконання даних молоді передвиборчих обіцянок політичними силами, які зараз формують Верховну Раду. Pdf-версію брошури про обіцянки політиків можна завантажити тут - http://groups.google.com/group/kyivfri_news/web/MVarta.pdf, і тут -http://scribd.com/doc/24893881/MVarta2.


Після завершення заходу учасники круглого столу за участю вертепу Всеукраїнської молодіжної організації "Молода Просвіта" з Тернополя вирушили колядувати до офісів основних кандидатів в Президенти.

"За допомогою політичного вертепу ми хочемо передати основним кандидатам своє бачення того, як вони ставляться до молодіжної політики та молоді загалом," - пояснюють громадські активісти. А також додають, що прагнуть донести позицію молоді та вказати на головні проблеми в молодіжній політиці з використанням української традиції меланкування. У даному випадку Меланка виступає збірним образом кандидатів, за якого у гумористичній формі пропонується проголосувати.


"Напередодні голосування ми хочемо нагадати основним кандидатам на головну державну посаду про ті обіцянки, які вони дали в сфері молодіжної політики. Кожен із цих кандидатів вже має представництво у парламенті, і тому вони повинні виконувати ті зобов’язання, які взяли на себе підчас минулих виборів до Верховної Ради, тоді їх підтримуватимуть," - пояснюють у Національному комітеті "МОЛОДІЖНОЇ ВАРТИ".

Круглий стіл та політичний вертеп організовані молодіжними організаціями-учасниками громадянської кампанії "МОЛОДІЖНА ВАРТА: молодь за вами спостерігає!" у рамках громадянської кампанії "Новий Громадянин".

Віктор Чухліб, Назар Тодоля

Фото Юрія Ільєнка та Вадима Григи

 

Айн, цвай, поліцай...

17.11.2009 | 14:21 Українська влада повертається до “старих, добрих” методів контролю над людьми... З прийняттям нового закону міліції розв’яжуть руки... Подібні правила вже діють в Казахстані та Білорусі...

Дежавю: не встигли відсвяткувати хоча б двадцятирічний ювілей незалежності, як нинішня влада вже повертається до “старих, добрих” методів контролю над людьми. Тоталітаризм в Україні, схоже, знову процвітатиме. Вітчизняні правозахисники б’ють на сполох: у державі планують обмежити свободу зібрань, мітингів, демонстрацій. Що там - “обмежити”, додають вони, очевидно, все котиться до того, що в країні можуть взагалі знищити будь-які масові волевиявлення. Красномовно доводить це свіжий законопроект № 2450 “Про порядок організації і проведення мирних заходів”. Верховна Рада прийняла його в першому читанні ще влітку, але під “грипозну” шумиху про проект знову згадали і вирішили просунути. Мовляв, під умови карантину він підходить чи не найкраще.

«Родзинка» документу в тому, що він загрожує істотно обмежити свободу зібрань, містить неконституційні обмеження свободи, численні порушення  міжнародних зобов`язання України щодо забезпечення права на мирні збори. 

 

Володимир Яворський

Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Володимир Яворський переконує: “Цей законопроект нас відкидає назад — на декілька десятиріч, такої несвободи в Україні давно не було – з часів Радянського Союзу, ми навіть з дня прийняття Конституції мали іншу практику, а тут у цьому проекті стикаємось із проблемою на кожному кроці — проблема в усьому: хто  має право проводити, як організовувати демонстрації, як карати за несанкціоновані мітинги?”

Українські правозахисники зробили аналіз цього законопроекту і дійшли висновку, що недоліків в ньому – а інакше кажучи: порушень прав людини - хоч греблю гати: по-перше, проект обмежує місця збору для мітингів; по-друге, встановлює терміни для проведення акцій; по-третє, істотно збільшує повноваження міліції та чиновницького апарату для перешкоджання волевиявлення громадян.

Як пояснює Володимир Яворський, проект закону, наприклад, забороняє проведення спонтанних мирних зібрань, оскільки без попереднього повідомлення мирні зібрання, згідно з законодавчою ініціативою, не дозволяється проводити: “Заборонено спонтанне проведення мирних зібрань, тобто,  якщо ви, наприклад, почули новину і хочете її опротестувати, то треба декілька днів треба чекати, бо — як виходить з логіки цього законопроекту — спочатку треба про це хоча б заявити у відповідні органи, про спонтанні мітинги тоді й годі думати. Окрім того, заборонена контрдемонстація. Що це за закон, який не регулює право на виявлення своєї думки і опротестування чиєїсь?!»

 

Володимир Чемерис

Член громадської ради при Міністерстві внутрішніх справ України з питань забезпечення прав людини Володимир Чемерис обурюється ще й тим, що сама ідея цього законопроекту, запропонованого урядом, взагалі є абсурдною, оскільки ані в Конституції, ані в інших документах, немає навіть і слова про те, що Кабінет Міністрів має право регулювати організацію мирних зібрань: «В цілому, цей документ і юридичної сили-то немає, але практичної – уже набув: наприклад, в Одесі в розвиток цієї ініціативи вже заборонено будь-які масові заходи. В принципі, заборонити  їх можна, але за умов надзвичайного стану і за підписом Президента, та й то – у випадку, якщо цей указ прийме Верховна Рада протягом двох днів».

 

Володимир Яворський переконує, що цей законопроект ще й перетворює людей, які проводять демонстрації, просто на роту солдатів, адже побудований за принципом, що особи, які проводять мітинги та демонстрації, повністю підпорядковуються одному начальнику. Крім того, така людина має ще й виділятися з-поміж інших.

"Постійний активіст", як він сам себе називає, Сергій Мовчан стверджує: «Організатори  акції мають бути відзначені, щоб у міліції не було сумнівів, кого першим  забирати?!? Якщо він вам каже: чого ви тут голосуєте, а ви на мітингу, то це вже невиконання умов! Мене особисто лякає влада, яка пише сама для себе закони і збирається загнати людей, які протестують, в якісь рамки».

Організатор ще й зобов’язаний нести відповідальність за людей, які беруть участь у мирних зборах. Між іншим, всупереч Цивільному кодексу України, проект покладає відшкодування усіх збитків, завданих учасниками мирного зібрання, на його організаторів.

 

Співробітники міліції намагаються затримати учасника пікету українських націоналістів проти ходи Українського православного братства. Київ, 4 листопада

«Це не зібрання тоді, а паради військових. Це ж очевидно, що зібрання так не відбуваються, учасники можуть переформувати зібрання на свій розсуд. Автор законопроекту бажає, щоби вони відбувалися, як паради військових, де всі мають свої чітко визначені обов’язки і всі би безумовно слухалися організаторів мирного зібрання. Він не враховує специфіки великих мирних зібрань, коли його учасниками є звичайні перехожі, котрі не зобов’язані слухатися організаторів мирного заходу. Автор проекту явно не враховує певну хаотичність подібних заходів, їхній стихійний характер», – каже Володимир Яворський.

 

 

За словами ж голови київського осередку всеукраїнської молодіжної організації «Фундація регіональних ініціатив» Михайла Лебедя, подібні - відверто антидемократичні - закони вже діють, зокрема, в Казахстані та Білорусі. Там їх систематично використовують проти громадських активістів та звичайних громадян, але Україна, здавалося б, позиціонує себе правовою державою.

Володимир Яворський розповідає, що ще у 2006 році Міністерство юстиції на виконання зобов’язань України перед Радою Європи розробило законопроект „Про порядок організації і проведення громадянами зборів, мітингів, походів, демонстрацій та пікетувань”, який був розміщений для громадського обговорення на сайті Мін’юсту в розділі „Обговорюємо законопроекти”.

«До цього часу постійно обговорювалися різні редакції цього проекту, проте вони не розглядалися парламентом. Тоді УГСПЛ виступила зі значними зауваженнями до цього проекту й висунула альтернативний законопроект. Після громадського обговорення ці обидва законопроекти були спрямовані до Венеціанської комісії Ради Європи для дачі висновку щодо їхньої відповідності міжнародним стандартам у сфері прав людини. Був підготовлений висновок цих експертів із значними зауваженнями до урядового законопроекту», – каже він.

 

Міліціонер повалив на землю і тягне одного з жителів прилеглих будинків, який протестував проти будівництва багатоповерхового будинку покращеного планування замість дитсадку № 183 (по вул. Пушкінській, 33-а). Київ, 26 жовтня

Власне, на основі цих висновків було прийнято рішення про об’єднання цих законопроектів в один. Була навіть підготовлена одна редакція законопроекту, котра в подальшому постійно змінювалася.  У 2007 - 2008 роках розробка законопроекту тривала без залучення громадськості. Тоді-то й внесли чимало зауважень, які і змінили проект докорінно. І рекомендації Венеціанської комісії тут або не побачили, або не помітили, або про них забули, або взагалі – проігнорували.

 

 

«Несподівано для громадськості, без обговорення, цей законопроект у результаті був поданий до парламенту в травні 2008 року Кабінетом Міністрів України. Проте, як було зазначено, проект зазнав істотних змін, що не враховували висновок Венеціанської комісії Ради Європи та пропозицій УГСПЛ», - продовжив Володимир Яворський.

Нині ж проект взагалі вирішили розглядати за зачиненими дверима за сімома замками: обговорення його було непублічним, і внести до нього якісь пропозиції або зміни стає справою із розряду фантастики. «Мало того, що закон перекриває всі можливості мирних зібрань, дає право владі заборонити будь-яку демонстрацію, волевиявлення, тому що за цим документом виходить, що всі зібрання - це суцільні порушення. Такого закону просто не може існувати демократичній країні! Ми подали свої пропозиції, але відповіді не отримали, нині підготовка до другого читання відбувається непублічно. Висновок невтішний: один з базових законів для громадянського суспільства ледве не таємниця, за якою ховається порушенням норм міжнародного права», -  каже Володимир Яворський:

 

Дмитро Сінченко

Але вражає й те, що запропонували його самі політики, яким, до речі, у передвиборній гонитві аж ніяк не обійтися без демонстрацій, мітингів, зустрічей та публічних зібрань. Це навіть не дивно – це абсурдно і в рамки логіки не вкладається. «Політики ж мають розуміти, що вмить можуть стати опозицією, це вже доведено на практиці», – нагадує член Національного комітету всеукраїнської громадської кампанії «Молодіжна варта» Дмитро Сінченко.

«Молодіжна Варта» з’ясувала, що закон суперечить передвиборчим програмам усіх без винятку політичних сил, представлених у парламенті. В той же час за ухвалення його проекту у першому читанні проголосували 228 народних депутатів – представники усіх фракцій, окрім КПУ.

Наприклад, у передвиборчій програмі Блоку Юлії Тимошенко обіцяли і справедливу правову державу для кожної людини, і розбудовувати громадянське суспільство, і зміцнювати демократію, і створити можливості для активної участі суспільного життя тощо. В той час, як за новий «демократичний» законопроект проголосували 146 депутатів.

Суперечить проект закону і передвиборчій програмі Блоку «Наша Україна – Народна самооборона». Там також наобіцяли і створити підзвітну громадянам правову державу і працювати заради людей, а не політиків. А голосують „за” -  60 депутатів.

У програмі Блоку Литвина також обіцяли і особисту свободу кожному, і правовий захист громадян, а за антидемократичний проект підняли руки усі 20 депутатів.

Подібна ситуація і з Партією Регіонів: щоправда, там тільки двоє депутатів голосували «за». Втім, у програмі всі обіцяли і свободу слова, і можливість самовираження та відстоювання думок.

Дмитро Сінченко каже: «Ми проаналізували всі програми і дійшли висновку: жодна з політичних сил звужувати свободу зібрань не обіцяла, але своїм голосуванням це робить. Молодіжна варта планує звернутися до керівників всіх фракцій одуматися».

Сергій Мовчан – учасник багатьох акцій (якщо дотримуватися цього законопроекту, то тепер уже - систематичний порушник) переконує, що влада і нині дуже вибірково ставиться до різного роду акцій, а з прийняттям нового закону міліції розв’яжуть руки, і вона почне «в’язати» всіх учасників зібрань.

 

Сергій Мовчан

«Я – активіст, який організовує ці акції, ходить а них, цей законопроект мене стосується. З новим законопроектом це просто нереально, міліція забере всіх та одразу. По-перше, згідно з законом, на мітингу має бути представник від міліції. А я з власного досвіду знаю: міліція розглядає будь-яку акцію протесту як небезпеку, нас розцінюють як ворогів. Якщо запалюєш "фаєр", одразу підлітають "омонівці". Спілкуються вони також не на «вищому рівні»: ми зараз вас всіх запакуємо. Такі в них методи роботи, а сперечатися неможливо, оскільки суди за протоколом "Беркута" їх приймають, свідків до уваги не беруть », - розповідає Мовчан.

Словом, законопроект не відповідає ані вимогам Європейської конвенції про захист прав людини, ані рекомендаціям ОБСЄ щодо перегляду законодавства щодо свободи мирних зібрань (схвалених Венеціанською комісією).

Українські активісти переконані: законопроект потребує концептуального доопрацювання й приймати його у такій редакції чи з певними косметичними змінами – просто злочин.

Відтак, виявляється, держава, яка зусиллями лева - цегла за цеглою - зводить демократію,... забула побудувати для неї фундамент. Адже саме мирні зібрання, поряд зі свободою слова, думки, релігії та асоціацій, є надійною основою демократичного суспільства, якого своїми діями прагне сам народ і своїми передвиборними обіцянками – політики. А в нас виходить: закони, які покликані насправді захищати права, їх відверто порушують. Тож, про будівництво демократичного суспільства ще й говорити зарано. Такими законопроектами нас намагаються перетворити на сіру масу, на «роту керованих солдат».

 

Катерина Бессарабова
Детальніше читайте на УНІАН:http://human-rights.unian.ua/290084-ayn-tsvay-politsay.html

Політпартії не поспішають виконувати свої обіцянки щодо поліпшення життя молодих сімей - моніторинг Молодіжної Варти

КИЇВ, 14 травня 2009р. (Алла Шершень - УКРІНФОРМ).

Політичні сили, представлені у Верховній Раді, не поспішають виконувати свої передвиборчі обіцянки щодо поліпшення життя молодих сімей. Такий висновок під час прес-конференції в УКРІНФОРМі оприлюднили за результатами моніторингу учасники кампанії "Молодіжна варта" Олена Літвішко, Руслан Синельников і Дмитро Сінченко.

За словами Р.Синельникова, сьогодні основними тенденціями, що підривають стабільність інституту сім'ї, залишаються низькі показники народжуваності, збільшення кількості розлучень, відсутність житла і неспроможність його придбати переважною більшістю громадян України. У свою чергу Дмитро Сінченко зазначає, що владою для подолання цих проблем робиться дуже мало порівняно з тим, що було обіцяно на виборах.

Так, Партія регіонів обіцяла, що молода родина отримуватиме в оренду строком на 10 років муніципальне житло, зведене на кошти від земельних аукціонів, а за цей час зможе придбати власне житло. "Виконання цієї обіцянки не потребує участі у більшості у Верховній Раді, адже земельні аукціони можна влаштовувати й на регіональному рівні, а Партія регіонів має більшість у багатьох радах. Ніщо не заважає їй виконувати обіцянку, до того ж законодавча база для її реалізації вже створена", - стверджує активіст кампанії.

Комуністична партія вирішення житлової проблеми бачила у наданні молодим сім'ям пільгових кредитів на будівництво житла з наступним погашенням за рахунок держави 25% їх розміру при народженні першої дитини, 50% - другої і 100% - третьої. У свою чергу Блок Литвина до аналогічної схеми пропонував надавати безвідсотковий кредит. Блок Юлії Тимошенко обіцяв надавати довгострокові кредити на житло під 2-4% річних на 10-13 років, а "Наша Україна - Народна самооборона" давала слово у 2009 році відкрити "Дитячу лікарню майбутнього", зупинити алкоголізм, дитяче куріння, масову рекламу алкоголю і тютюну тощо.

"Не було реалізовано практично нічого з того, що декларувалось", - сказала О.Літвішко.

За її словами, у Європі вважається нормою відстеження громадськістю обіцянок політсил. "Лише завдяки виконаним обіцянкам політпартія може претендувати на підтримку громадськості на наступних виборах. На жаль, у нас і народ не пам'ятає того, що йому обіцяли", - зазначила учасниця кампанії.

Довідка. Кампанія "Молодіжна варта" започаткована у 2007 році молодіжними громадськими організаціями "Дебатна академія", "Колегія молодих управлінців", "Спілка ініціативної молоді", "Фундація регіональних ініціатив" та ін. для об'єднання зусиль у контролі за дотриманням обіцянок політичними силами та протидії демагогії з їх боку.

 

Чи поменшає прав у дітей-сиріт та студентів-відмінників? Дискусія з Міністерством освіти

Нещодавно Неофіційна газета опублікувала статтю "МОН планує звузити права дітей-сиріт та студентів-відмінників", у якій йшла мова про проект законопроекту Міністерства освіти і науки (МОН) "Про внесення змін  до деяких законодавчих актів України у частині стипендіального забезпечення". Як виявилося, стаття спонукала деякі молодіжні організації звернутися до Міністерства із пропозиціями та зауваженнями з приводу проекту, та, відповідно, до реакції на зауваження з боку Міністерства. Тому сьогодні на електронних шпальтах Неофіційки ситуацію стосовно проекту коментують радник Міністра науки і освіти Дмитро Кулібаба та член Національного комітету всеукраїнської громадянської кампанії "МОЛОДІЖНА ВАРТА: молодь за вами спостерігає!" Дмитро Сінченко.


Нагадуємо, що опублікований 16 червня на сайті МОН проект законопроекту пропонує прибрати з Закону "Про освіту" гарантії того, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, мають отримувати безкоштовне  харчування  і стипендії у професійно-технічних навчальних закладах. Ці ж гарантії пропонується вилучити з Закону і щодо дітей, які  потребують особливих умов виховання чи перебувають на повному утриманні держави.  Проект пропонує також вилучити з Закону "Про вищу освіту" гарантії того, що студенти денної форми навчання, які  успішно  навчаються  у  вузах державної або комунальної форми власності, мають отримувати стипендії у розмірі не менше ніж два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Натомість регулювати питання стипендій та безплатного харчування пропонується не на рівні закону, а на рівні нормативно-правових актів Кабінету Міністрів. Проект також пропонує узаконити поняття соціальних стипендій (для стипендіатів, яким надані державні пільги та гарантії) та академічних стипендій (за успіхи у навчанні). 

"Академічна стипендія існує вже давно і не є чимось новим," – стверджує Дмитро Кулібаба (на фото), радник Міністра освіти і науки. – "Це звичайна стипендія за успішність у навчанні. Є ще і соціальні стипендії, які надаються представникам пільгових категорій – сиротам, інвалідам, тощо. Виплата стипендій гарантується окремими законами, а от їхній розмір регулюється постановами Кабміну." Щодо вилучення з Закону "Про вищу освіту" пункту про те, що стипендія "визначається на рівні не менш ніж два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян", радник Міністра каже наступне: "Це не значить, що студентів позбавлять останніх 34 гривень. Просто який сенс тримати в Законі пункт про 2 неоподатковані мінімуми, коли стипендія нині це вже більше як 25 неоподаткованих мінімумів?" Дмитро Кулібаба також називає "давно застарілою" цю норму Закону "Про вищу освіту".

Дійсно, практика показує, що з року в рік розмір стипендій, прописаний в Законі про Державний бюджет України, росте. І Закон про Держбюджет, іпостанова Кабінету Міністрів №165 від 5 березня минулого року використовують поняття соціальних та академічних стипендій, а також встановлює їх мінімальні розміри. Наприклад, мінімальна академічна стипендія для студентів вузів III-IV рівня акредитації, які навчаються за освітньо-кваліфікаційними рівнями "бакалавр", "спеціаліст" або "магістр", з 1 вересня становить 530 грн. на місяць.

Стосовно ж ініціативи Міносвіти щодо вилучення гарантій зі статті 41 ("Професійно-технічні навчальні заклади") Закону "Про освіту", радник Міністра каже, що це робиться "зовсім не в образу учням училищ". "Всі права та гарантії залишаються у силі, бо вони ще в 2005 році прописані окремим Законом. Соціальних гарантій від цього не поменшає. Це просто узгодження законодавства. Тому, зараз МОН пропонує вилучити пункт, який ще три роки тому став Законом," -  стверджує Дмитро Кулібаба, посилаючись на Закон "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування". "Пам’ятає МОН і про вихованців,  учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів та докторантів. Їхні права затверджені статтею 51 Закону "Про освіту". Тут і надалі залишається пункт про "забезпечення безкоштовним харчуванням, гуртожитками та інтернатами" для вихованців, учнів та курсантів," - стверджує радник Міністра.

Проте тут варто зауважити, що у зазначеному Законі нічого не сказано про гарантії дітей, які потребують особливих умов виховання, та дітей, які перебувають на повному утриманні держави. Також нічого не сказано про зазначені категорії дітей ні у Законі про Державний бюджет на 2009 рік, ні у постанові Уряду №165. Але ж норма статті Закону "Про освіту", яку Міністерство пропонує вилучити, гарантувала їм безкоштовне  харчування  та стипендії у професійно-технічних навчальних закладах. Варто також підкреслити, що гарантія безкоштовного харчування у професійно-технічних закладах для дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування також відсутня в усіх зазначених нормативно-правових актах, окрім норми статті 41 Закону "Про освіту", яку збирається вилучити Міносвіти. Не містить стаття 51 Закону "Про освіту" і слів про безкоштовне харчування. Стаття каже про забезпечення стипендіями, гуртожитками та інтернатами, але "в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів".

"Уніфікація законодавства завжди була чудовим приводом для недобросовісних чиновників щось загубити з законів," - коментує ризики ситуації Дмитро Сінченко (на фото)член Нацкомітету всеукраїнської громадянської кампанії "МОЛОДІЖНА ВАРТА". - "Тому молодіжні організації мають особливо пильно слідкувати за усіма законопроектами, та не допускати звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод молоді."

Дмитро Сінченко також повідомив, що "МОЛОДІЖНА ВАРТА" вже створила робочу групу, яка зараз досліджує проект законопроекту Міністерства. Дмитро Кулібаба тим часом запевнює, що Міністерство вдячне за активну дискусію, а усі зазначені у проекті зміни - це запропонована МОН візія, яка виноситься на громадське обговорення, для удосконалення та узгодження.

Неофіційна газета продовжить слідкувати за долею проектів Міністерства освіти і науки.

Проект законопроекту Міністерства освіти "Про внесення змін  до деяких законодавчих актів України у частині стипендіального забезпечення" можна завантажити тут -http://www.mon.gov.ua/gr/obg/2009/11_06_2009.doc

 

Патриотическое донорство. А ты готов сдать кровь за Украину?

30.01.2009р., Вiкна 18:00

Патриотическое донорство. Ко Дню памяти героев Крут организация "Молодежная стража" провела акцию под названием "А ты готов сдать свою кровь за Украину?". Цель - привлечь внимание к состоянию Вооруженных сил Украины.

Кровь за Украину. Пожертвовать эритроцитами и лейкоцитами ради Родины первым согласился координатор кровавой акции. 

Давление и температура - в норме. Дальше проба крови из пальца. Медики определяют группу и резус-фактор. Еще одна обязательная процедура перед сдачей - чаепитие. 

Вопреки заблаговременной готовности, активисту еще в начале процедуры стало плохо. Тем не менее свои четыреста граммов он государству отдал.

Дмитрий Синченко, координатор акции:

Трошки закрутилась голова…

Почтить память героев Крут донорством "Молодежная стража" в письменной форме призвала всех: Раду, правительство и Секретариат президента, представителей студенчества и молодежных организаций. А от самой стражи готовность выказал лишь координатор акции. Другие проспали, заблудились, недавно переболели, или же, вообще, непригодны к донорству. 

Единственный, кто согласился на жертву ради Украины - активист другой общественной организации Сергей. Да и тот не захватил паспорт. 

Сергей Митрофанский, представитель молодого народного движения Украины:

Ну, перший блин получився комом, наскільки я розумію. Зараз більшість громадських організацій тільки реєструються. І їхня чисельність обмежується трьома, максимум п’ятьма людьми. І, власне кажучи, ця діяльність і закінчується. Відверто кажучи, розчарований. 

Удивленный немногочисленностью акции, Сергей побежал домой - за паспортом. Тем временем, кровь ради Украины сдает Тарас. Он донорствует впервые, но чувствует себя хорошо.

Тарас Керечан, участник акции:

Добре, напрочуд добре. Я думав, що буде гірше. Хоча зараз побачимо коли пройдусю, я ж стою весь час.

Тарас и Дмитрий работают в Верховной Раде - выполняют канцелярскую работу, а мечтают - о депутатстве. 

Дмитрий Синченко, координатор акции:

Це було за Україну. В мене плани більші, ніж майбутній мандат. 

В центре крови за кровь денег не дают. Только печенье, шоколадку и два дня освобождения от работы.

Здесь каждый донор на вес золота. В день – всего лишь десяток желающих сдать кровь, да и те родственники пациентов областной больницы. Потому медиков акция лишь огорчила. 

Медики:

Что ж три человека пришло? Больше журналистов и корреспондентов, чем желающих сдать кровь. 

Это мы не знаем, какая акция. Плохой организатор - организовывал так.
 

Критикой координатор акции не заморачивается. Дмитрий обещает сдавать кровь ежегодно в День памяти героев Крут. 

Анна Суряднова, Юрий Долгоручко, программа "Вiкна", СТБ

НОВИНИ ПЛЮС

Вибори-2006

      Центральній виборчій комісії не вистачає грошей на проведення виборів до місцевих органів влади. Про це заявив керівник ЦВК Ярослав Давидович. Вину за подорожчання кампанії він покладає на депутатів, які ухвалили закон про місцеві вибори, не привівши його у відповідність до закону про вибори парламентські. За його словами, тепер додаткові 42 мільйони гривень потрібно на дублікат виборчих списків, реєстрацію дільничних комісій та агітацію у медіа за державний кошт.

Підтримка

      Проект федерального бюджету США на 2007 рік передбачає скорочення американської допомоги всім країнам колишнього СРСР, за винятком України і Киргизії. Допомога українцям та киргизам буде збільшена, повідомляє РІА «Новости».

Приколи

      Почесний ректор Київського націо-нального університету культури, кандидат у нардепи за списком «Третьої сили» програв тисячу доларів у парі з кіровоградським юнаком. Як розповів УНІАН власник виграшу, заступник голови обласної організації НРУ Дмитро Сінченко, на конференції осередку «Третьої сили» у Кіровограді Поплавський пообіцяв заплатити тисячу доларів тому, хто зможе назвати всі політичні партії, що йдуть на вибори. Пан Сінченко, який працює в обласній територіальній комісії, написав на папері всі 65 партій та 14 блоків.

Партактив

      В українській політиці з'явилася ще одна баба Параска. Днями Параска Миронець вступила до лав партії «Пора». Цікаво, що їй... 91 рік! Вона не бере участі у мітингах чи акціях протесту, але агітує за свою політичну силу за допомогою телефону. «Вона обдзвонила усіх своїх знайомих і подруг, яких переконує вступати до «Пори», — повідомляє прес-служба «Пори».

аналітична платформа "YouControl"
аналітична платформа "YouControl"
сайт Асоціації Політичних Наук
сайт Асоціації Політичних Наук
сайт Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців"
сайт Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців"
Повний перелік матеріалів сайту шукайте за посиланням, клікнувши на банер
Повний перелік матеріалів сайту шукайте за посиланням, клікнувши на банер

Подобається сайт? Поділись посиланням із друзями у соцмережах!